Поділитись:

Микола Яручик: "Луцьку потрібен господар" (інтерв’ю)

Вівторок, 26 березня 2019, 20:00

Про політику у Луцькраді, вибори, товаришів, розмови в кулуарах та розвиток міста в ефірі Громадського Інтерактивного Телебачення розповів обранець громади Микола Яручик.

На цікаві та подекуди незручні запитання депутат Луцької міської ради пообіцяв відповідати чесно. Тож «Конкурент» пропонує охочим дізнатися, яким було правдиве інтерв’ю Миколи Яручика.

– Ви депутат вже другій термін. Скажіть, чи змінилися ваші пріоритети?

– Правильний пріоритет в депутата – це відстоювати думку громади та її інтереси. Також варто мати свою чітку і незмінну позицію, яка була б на користь людей. Інших варіантів не існує. Якщо в депутата є бажання прийти у владу, щоб набити власну кишеню, він буде дискваліфікований із цієї політичної гри. Рано чи пізно.

– Який відсоток таких депутатів в теперішній Луцькій міській раді?

– Хто має бажання набити свою кишеню? Не можу сказати, бо не аналізував це. Думаю, що основний фільтр – це час. Існує ж в житті карма, правоохоронні органи, ще якісь речі. У мене є велика надія, що усі депутати прийшли працювати чесно, добросовісно, адже вони декларували це перед виборами 2015 року.

– А ви спілкуєтеся з депутатами, чи тільки під час сесії?

– Спілкуємося. Частково ми спілкуємося на комісіях, там, де йде відкрита дискусія. Також вона існує на чергових, позачергових сесіях Луцької міської ради чи на інших круглих столах. В інших форматах – дуже рідко, але таке теж буває.

– Той статус, що ви позафракційний і позапартійний депутат вам допомагає чи все-таки заважає відстоювати потреби виборців?

– Позафракційний і позапартійний – це моя позиція. Політика, як така, мене взагалі не цікавить. Це повна маячня, яка заважає працювати. Якщо бути популістом і виходити з гарними гаслами, критикувати владу чи навпаки бути представником влади і вішати локшину на вуха, то політика – це прекрасна річ, з якою треба товаришувати. Мені такий формат роботи не підходить. Як депутата мене більше цікавить господарська діяльність. Я звик вирішувати конкретні справи і мати хороший результат.

Коли сьогодні йду своїм округом (виборчий округ №4, це частина району ЛПЗ), то бачу результати. Я знаю потреби людей, знаю, чого вони ще очікують від мене, і маю чіткий графік напрацювань і тих ідей, які буду втілювати. Це мені більше підходить.

Мені вдається знаходити компроміси, я з усіма депутатами в товариських відносинах. Хоча не скажу, що поважаю всіх. Ніколи не озвучую прізвищ тих, кого не поважаю чи з ким би не хотів мати справу. З усіма спілкуюся. Я не прихильник міської влади, але і не ворог.  

– Ви можете порівняти попереднє скликання і це? Коли легше було працювати? Нині ж наша міська влада вважається одною з найбільш скандальних в Україні. Погоджуєтеся?

– Так, бо ж билися на сесії в міській раді. Хоча в інших містах, певно, теж… У нас давили за горло, яйця не літали по залу, здається, а от пляшки води літали, і регламентом ще…

– Ви брали участь в цих бійках?

– Був присутнім, але участі... Маєте на увазі, чи ліз в бійку? Ні, не ліз, це не мій формат. Це ж принижує гідність і честь людини. Як лучанину мені не дуже приємно, що таке сталося. Якщо порівняти, в минулій каденції працювалося, можливо, якось простіше і спокійніше було на сесіях. Зараз такого немає.

– Вам пропонували стати секретарем Луцької міської ради?

– Така розмова була.

– З ким ви про це говорили?

– Серед депутатів в кулуарах. Ходили, казали: «Микола, ти певний досвід роботи маєш. Давай, може ми будемо щось думати?» Навіть деякі члени сьогоднішньої більшості в кількості трьох осіб висловлювали таку прихильність. Потім вони кардинально за вечір за якихось певних обставин змінили ту прихильність. Амбіцій стати секретерам у мене особисто не було, але щоби пришвидшити і зробити вибори міського голови через 2-3 місяці після його смерті, треба було йти на такий крок, бо вважав це обов’язком перед громадою. Ну але сталося так, як сталося...

Згодом там став другий секретар, виконувач обов’язків. Я вже чекаю, щоб швидше настали вибори міського голови. Дуже шкода, що Верховна Рада, не знаю з яких причин, не проголосувала за це рішення. Тому що місту потрібен господар,  тоді буде відповідальна людина.

– Ви готові йти в мери Луцька?

– Такого рішення я не ухвалював. Розумієте, місто можна образно порівняти з великою машиною. Якщо ти в неї сідаєш, то маєш мати досвід нею керувати. Якщо я відчую, що такий досвід є і є потреба людей саме в моїй особистості, тоді ухвалю рішення «так». Сьогодні я працюю як депутат і перебуваю у своїй зоні комфорту.

– В 2017-му році, коли була зміна влади в міській раді, з вами велися якісь переговори, щоб ви приєдналися до більшості?

– Звичайно, що переговори велися. Депутати говорили натяками, що «можливо, переходь в одну, в другу сторону». Ну, прізвищ називати не буду, бо ж, зрозуміло, що це представники сьогоднішньої більшості серед тих депутатів. Велися перемовини і на вищих рівнях. Бо що говорити з депутатами? Вони ж там нічого не вирішували. Максимум, що вони могли, – віддати свій голос. Розмови були цікаві як з однієї сторони, так і з іншої.

Чому не перейшов? Є ж певна позиція, виховання батьків і людські якості. Я не хотів їх втрачати і себе осоромити. Якщо вже декларував, яким йду шляхом, то з цього шляху мене нічого не виб’є. Із владою можу працювати на рівні партнера. Якщо такого рівня не існує, то не існує взагалі ніякого.

Наприклад, з представниками сьогоднішньої влади я можу адекватно спілкуватися з невеликою групою чиновників, які тверезо мислять. Наприклад, із заступником міського голови Григорієм Недопадом, хоча й не голосував за його призначення. А є й такі, що говори чи не говори, там як в стінку горохом. Але це життя.

– Які у вас стосунки з паном Євгеном Ткачуком? І як ви оцінюєте ситуацію, в яку він потрапив? Його підозрюють в дачі хабара Держінспекції з праці. Ви вірите в цю справу?

– Знав, що ви це запитання будете ставити. Я не прокурор, не слідчий і не знаю, що там сталося. Все, що знаю, читав з Інтернету. Євгена не бачив, не спілкувався. Правда це чи ні, теж не знаю. Коли буде рішення суду, тоді можна говорити.

– Його могли підставити?

– Могли. Може там ще якісь речі були. Я не хочу навіть коментувати, бо не знаю правди. Скажу, що після цього серед депутатів міської ради я бачив, що багато хто з них зловтішався і відкрито радів. Я не зловіташвся. Знаю, що в нього маленька дитина. Якоюсь мірою мені й шкода, напевно. Я не знаю, що відбулося. Час покаже. Відверто кажучи, мене це мало цікавить.

– 10 років тому велася мова, що на Вишкові мав би бути аеропорт. Тоді мали заходити інвестори. Чому вони не зайшли?

– На це питання я відповіді не маю. Але все треба робити для того, щоб наше місто зробити інвестиційно привабливим. Той же  McDonald’s, який недавно мав зайти. Так і не проголосували за це питання. Десь певно політика зіграла, бо ініціював це питання мій колега Андрій Покровський. І десь політичні домовленості спрацювали, бо його сьогодні міська влада не сприймає. Є певна політична конкуренція.

Але от мені його погляди щодо економічного розвитку імпонують. З ним можна грамотно подискутувати. Я з ним в різних форматах спілкувався і скажу, що він в своїй голові виношує багато бізнесових економічно вигідних для міста ідей. Думаю, що найближчим часом він все-таки їх впровадить. Одна з цих – це було завести в місто мережу McDonald’s. От якщо говоримо про аеропорт, уявіть: тут – McDonald’s, там – працює аеропорт. Це вже надходження в бюджет – і місто стає багатшим.

А нам треба гроші, щоб ми могли говорити про той же ремонт доріг. Також інші інвестори побачать, що тут є стабільність в місті, є з ким спілкуватися, є кінцева людина, яка має зону відповідальності і дотримує слова. Не так, щоб прийшов інвестор, дав гроші, а потім ні грошей немає, ні тих, хто брав ті гроші. Треба показати приклад. Я, на превеликий жаль, такого не бачу. Я інвесторів в місті дуже давно не бачу. І хотів би, щоби вони з’явилися.

– Ви заздрите пану Покровському, якого знають більше як бізнесмена, а не як депутата?

– Буде дуже добре, коли будуть довіряти і як підприємцю, і як депутату. Андрію Покровському я не заздрю. Але прислухаюся до нього.

Ми частенько бачимося. Можемо на велосипедах покататися містом. Він часом показує, що не так, і одразу ж має шляхи вирішення. На жаль, не завжди міська влада йде йому назустріч, але він ніколи не зупиняється. Він боєць в цьому плані. Я думаю, що ще за Андрієм дуже багато перспектив. Він вміє чути людей. Я бачив, як він спілкувався з лучанами: для нього всі люди рівні. І він сам дуже простий. Тому його позиція мені дуже імпонує.

– Чи буде Луцька міська територіальна громада? Як ви взагалі її бачите? З Прилуцьким? Чи воно таки піде в інше місто?

– Найближчим часом я її взагалі не бачу. Дуже хотів би, щоб місто розширялося. Але я не бачу, що є якийсь діалог, який тому сприяє. Були вже певні домовленості, які наче доходили до кінця, а потім там накладалося вето. Десь знову якась політика грала роль. Багато вже навколишніх сіл сьогодні об’єдналися біля Луцька. І сьогоднішній владі чи наступній, певно, буде непросто, аби це реалізувати з хорошим результатом. Тому, якщо це вдасться, буде копітка робота, то за це треба буде віддати належне.

– І, певно, це буде останнє запитання: якщо Микола Яручик стане міським головою Луцька, ми можемо сподіватися на об’єднання з Боратинською ОТГ?

– Та ні. А для чого їм це потрібно? Там село розвивається сьогодні. У них є певні перспективи, якщо ніхто з влади не буде заважати. Там дуже серйозні перспективи.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: 

Надрукувати
мітки:
коментарів
27 березня 2024
23 березня 2024
09:53
21 березня 2024
17:46
05 березня 2024
21 лютого 2024
13 лютого 2024
16:02
08 січня 2024
12:29
04 січня 2024
21 грудня 2023