Тарас ЯКОВЛЕВ: про погрози тюрмою, роботу в РДА, вибори та новорічну ялинку (інтерв’ю)

Тараса Яковлева все ще незвично бачити у стінах Луцької райдержадміністрації. Він асоціюється все ж з будівлями на Богдана Хмельницького, де він до березня 2017 року працював заступником Луцького міського голови. Попри це, минає вже понад 100 днів перебування на новій посаді. Як це – працювати на район, про плани повернення до міста та місцеві політику – говоримо далі.

– Хто і коли озвучив вам пропозицію очолити Луцьку РДА?

– Я був радником голови Волинської облдержадміністрації Володимира Гунчика. Потому – радником вже голови Волинської ОДА Олександра Савченка. І коли було рішення сесії про оголошення недовіри Ігорю Ярмольському (колишній голова Луцької РДА, оголошена недовіра 21 травня 2018 року, – К.), почалося обговорення цього питання. Олександр Ілліч розглянув мою кандидатуру, погодився. Потім ми спілкувалися про це з Юрієм Моклицею, Сергієм Григоренком, Денисом Миколайовичем (Денис П’ятигорець, заступник голови Волинської ОДА, Юрій Моклиця, Сергій Григоренко – колишні заступники Луцького міського голови, – К.). Ми так вирішили, що, мабуть, я піду.

– До речі, коли ви познайомилися Із Савченком?

– Впродовж місяця після його приїзду на Волинь (березень, 2018, – К.). Як я зазначав, певний час був його радником. 

– Чому ви погодилися очолити Луцьку РДА? Це виконання політичного обов’язку чи ваше внутрішнє бажання?

– У комплексі. По-перше, для мене це нова цікава ділянка роботи. Хоча загальні підходи ті ж самі. Пригадую, як у перший день у цьому кабінеті мені принесли з вечора пошту, й у мене виникло відчуття, що десь це вже було. Тобто все дуже схоже, але місто – це місто, а район – це район. Погляд на ті самі речі, однак з іншої сторони. Це цікавий для мене виклик і, зрештою, хто б що не говорив, – це кар’єрний ріст. Звичайно, у місті набагато більший рух та більше можливостей, є міжнародна діяльність. У Луцьку я робив чимало господарської роботи, був за спиною Миколи Ярославовича (Микола Романюк, покійний мер Луцька, – К.), політичного лідера. Він ухвалював важливі рішення, інколи непопулярні, домовлявся з радою, коли треба – воював, коли треба – мирився. І ми всі бачимо, що таке з Миколою Романюком, і що таке без нього. Але цими політичними моментами я не переймався, а узгоджував з міським головою проекти і втілював їх.

Натомість у районі вже ти перша особа. І всі рішення, співпраця з радою, ухвалення непопулярних рішень мусиш приймати сам. Цей досвід дає можливість розвиватися, дивитися на різні речі по-іншому, рости професійно. Для кар’єри це корисно, і я ні секунди не жалкую, що погодився. 

– У Луцькій міській раді, як ви самі згадали, часто між головою і радою є протистояння. Вам як виконавцю вдається знайти спільну мову з районною радою?

– У районі ситуація навіть дещо складніша. Міський голова є керівником і виконавчого апарату, і формальним лідером ради. Він бере участь у голосуванні, це обрана особа, суб’єкт подання рішень. Натомість в адміністрації я формально жодного стосунку до ради не маю. Моя сфера – це проекти рішень, які стосуються соціально-економічного розвитку, бюджету. Мене запрошують на раду, але можуть навіть слова не надати. Тож, якщо є протистояння, то воно може бути ще більш гостро виражене. Звичайно, є депутати, прихильні до чинної влади, представника вертикалі Президента, але є й опозиція, люди, що мають інше бачення. Тож доводиться зі всіма домовлятися, аби реалізувати стратегію президента, уряду. 

– Вам вдається домовлятися?

– Поки що так. По всіх, навіть важких, принципових питаннях у нас є згода та спільне бачення. Звісно, є різні погляди, як втілити задумане, однак це вже технічні питання. Поки що порозуміння є. Наприклад, бюджет ми ухвалили швидко, хоча ґрунтовно його обговорювали на комісіях.

«Це були прекрасні часи!»

– Після звільнення з Луцькради ви працювали у бізнесі?

– Так, я був помічником директора на одній з компаній, яка займається гуртовим продажем продуктових товарів.

– Де було комфортніше: у бізнесі чи у сфері управління?

– У системі управління, адже я 11 років на державних службах. Звичайно, я розумію, що, якби кілька років попрацював в бізнесі, то ніколи б не захотів повернутися на державну службу.

Я прийшов у Луцьку міську раду у 2007 році. З цього часу 2017 та 2018 роки, коли я не працював в органах державного управління, були найлегші у моєму житті. Це були прекрасні часи! Не вистачало, звісно, якогось драйву, повної зайнятості. Але натомість була можливість більше часу приділити сім’ї, дитині, особистим справам.

– Після звільнення роботу вам запропонували чи ви її шукали?

– Коли звільнявся з міської ради, то не знав, куди йду. Ми з хлопцями були не згодні з тим, що відбулося в самій раді. Усім заступникам пропонували залишитися. Тобто нам, так само, як і Юрію Вербичу та Андрію Киці, пропонували залишитися. Вони погодилися залишитися, ми – ні. Коли потому робили прес-конференцію про звільнення, ми не розуміли, куди йдемо.

«Ялинку зробили непогано»

– Рік тому активно діяла ваша громадська організація – Центр розвитку урядування. У якому стані зараз ця організація?

– Вона є. Але часу менше, і ми зараз не проводимо активної діяльності. Коли минуть вибори, можливо, ми знову виведемо її у публічну площину. Ми й зараз часто збираємося, обговорюємо проблеми, але не виносимо це на загал.

– Засновуючи цю організацію, на який ефект ви очікували: це суто спосіб триматися в інформаційному полі чи для того, щоб це був дієвий голос громадськості?

– Хто б що не говорив, але немалий досвід в управлінні містом у нас є. Не побоюся цього слова, ми професійні адміністратори міського господарства. І залишати так просто досвід не хотілося. Тож ідея була така: об’єднати навколо людей, обговорювати проблеми і давати рекомендації. Після кожного круглого столу ми надавали такі рекомендації. І, звісно, хотілося, аби про нас не забули, прагнули залишитися у публічному просторі.

– Хоча б до однієї з ваших рекомендацій дослухалися?

– Принципово ніхто не дослухався. Хоча однією з перемог можу назвати виділення коштів для реабілітаційного центру для атовців. Це сталося після нашого круглого столу, привернення уваги атовців. Звісно, після ці кошти з реаблітаційного центру зі скандалом забрали та перекинули на 27 школу, але процес самого виділення коштів ініціювали ми, а добилися цього, в першу чергу, хлопці, які прийшли на сесію, продавили це питання. Шкода, що їх потім все одно "кинули".

– Назвіть дві речі: одну, за яку ви можете похвали луцьку владу у 2018 році, а іншу – розкритикувати.

– Ялинку зробили непогано. Святкова ілюмінація достатньо добра. Тут молодці. Знаю, що це не надто дешево коштує, але це, в принципі, виправдана річ. Промоція міста повинна бути. Щодо іншого – за що критикувати – важко виділити щось єдине. Не реалізована програма «Безпечне місто», слабо втілюються проекти енергоощадження НЕФКО та ЄБРР, утеплення бюджетних закладів та системи теплопостачання в місті. Ці проекти щодо систем теплопостачання уже мали би бути завершені. Роботи, які ми почали по НЕФКО-2, гарно пішли, а все інше стоїть на місці. Дай Боже, аби це було реалізовано за будь-яких розкладів. Але поки що той план, який був намічений з НЕФКО, не виконується, і це погано.

А загалом найбільша проблема в тому, що в місті немає лідера, людини, яка будує саму стратегію розвитку міста. Сьогодні в Луцькій міській раді однієї людини, яка ухвалювала б рішення, взяли би на себе відповідальність, просто немає.

«Хорошої землі надто мало»

– Під час представлення Олександр Савченко наголошував на тому, що ваша робота на посаді голови РДА буде зосередження в тому числі на тому, аби район отримав достатньо грошей від сплати за землю. Вдається виконати ці вказівки?

– Нині переважна більшість земель відходять до територіальних громад й до територій сільських рад. Тож у цьому питанні важлива ініціатива від ОТГ. Майже з кожною громадою я розмовляв з цього приводу, і сільські голови зацікавлені в тому, щоб піднімати ціну на землю, приводити її до ринкової. Приємно, що найбільші аграрії в районі розуміють це. Тож фактично всі платять ринкову справедливу вартість за земельні ділянки. Є певні шматки землі, на яких розміщені, наприклад, колишні тракторні бригади, інші об’єкти нерухомості. Оскільки власники не проводять реєстрацію, то і немає оплати за землю. Ми створили комісію, яка працює з такими ділянками, і вже є позитивні результати, кошти починають надходити. Це складний процес, дуже забюрократизований.

Більша проблема, і це наша провина, яку треба виправляти, в тривалій процедурі реєстрації договорів оренди. Це стримує аграріїв в розвитку. Навіть часом знижує вартість надходжень.

– Під час вашого представлення мали слово атовці, які порушували питання про виділення землі, житла. Чи є у районі програма підтримки атовців?

– Така програма діяла до 1 січня 2019 року. Відповідно до заяви, надавалася певна сума матеріальної допомоги за потреби. У Луцькому районі земельних ділянок видали достатньо, зокрема і мешканцям Луцька. Але якоїсь глобальної програми для будівництва житла або забезпечення житлом немає. Є ідея, як можна це питання зрушити з мертвої точки, але поки що не хочу її озвучувати.

– Не секрет, що часто для атовців надають землю, але вона без комунікацій. Тобто, аби побудуватися там, потрібні шалені кошти.

– Проблема є. В районі, як і у Луцьку, хорошої землі надто мало. Це дорога ліквідна земля, яка була продана, роздана впродовж останніх 15 років. Сільські ради, якщо є така можливість, своїм мешканцям дають непогану землю. Але не всім можуть забезпечити. Однак це, в тому числі, об’єктивний фактор.

«ОТГ зацікавлені мати власні будинки культури та гуртки»

– Цей перехідний період реформи децентралізації зараз боляче вдарив по трьох об’єктах районного підпорядкування: спортшколі, будинку культури та музею. Яка ситуація нині по кожному з об’єктів?

– Коли я йшов на цю посаду, мною, в тому числі, керував інтерес попрацювати в такий кризовий період. Я величезний прихильник децентралізаційної реформи і вважаю її однією з найуспішніших у післяреволюційний період. Заслуга в цьому Петра Порошенка та Володимира Гройсмана, які підтримують цей процес. Але, окрім переважної більшості плюсів, є певні нюанси, які падають на плечі районних державних адміністрацій. Ці проблеми в Луцькому районі чи не найбільші, бо майже весь район об’єднався. Сьогодні залишилося в районі 7 сільських рад. Це приблизно 10 % за площею, людях, але 6 % за бюджетом від того, що було. Тож залишилося під питанням фінансування будинку культури, бібліотеки, спортивної школи, торчинського народного історичного музею Григорія Гуртового.

Однозначно, ці об’єкти треба зберегти. Але виявляється, що району ці об’єкти не сильно і були потрібні. Я збирав неодноразово сільських голів та голів ОТГ і питав, що робити з цими об’єктами. Практично всі вони сказали, що вони не потрібні. Тобто вони зацікавлені у своїх громадах розвивати такі ж заклади, культурно-масовий спорт, самодіяльність, аби зайняти дітей, забрати з вулиці після школи. Вони не поїдуть з Підгаєць, Боратина, Липин чи Гіркої Полонки у спортивну школу чи будинок культури. Натомість гроші на утримання цих закладів витратять на свій будинок культури чи спортивну секцію. Це дешевше і ефективніше. І я їх розумію, вони правильно мислять. Аргументи керівників закладів їх не переконали. Є певні сегменти, де вони можуть співпрацювати. Але мова йде про окрему оплату, а не постійну дотацію приміщень. Просто раніше гроші були в районі і їх ніхто не рахував. У загальнодержавному плані існування закладів є позитивним, але тут займалися луцькі діти, а села були остільки, оскільки. Коли ж мова зайшла про власні бюджети, то сільські ради почали думати. І це добре, але для голови адміністрації це проблема.

– Чи правильно я розумію, що є попередня згода Луцької міської ради про опіку над спортшколою та будинком культури?

– Так. Ми написали з Валентином Приходьком (голова Луцької райради, – К.) лист щодо спортшколи, будинку культури та бібліотеки. І під час останньої сесії Луцькради було ухвалене рішення щодо згоди на прийняття в комунальну власність. Однак, доки місто думало, вже в півголоса каже Забороль, що розглядає можливість забрати спортшколу. Якщо таке рішення Забороль прийме, то Луцька районна рада буде обирати, хто ефективніше та краще зможе експлуатувати цей об’єкт.

– Як щодо музею та бібліотеки?

– Я веду перемовини, аби музей забрали в обласну комунальну власність. Це музей обласного рівня, тож його доцільно включити в мережу краєзнавчого музею. Там невеликі видатки, всього-на-всього 400 тисяч гривень в рік. Щодо бібліотеки – питання відкрите.

– Ми писали про ситуацію із КП «Луцьке», яке збудувало котельні на твердому паливі. Об’єкт є, школи далі палять на газу. Хто в цьому винен та коли вирішиться ситуація?

– Проблема з котельнями справді є у селах Коршів, Липини та Чаруків. Це справді проблема більше не технічна, а адміністративна. Можливість розв'язати цю проблему є, і я думаю, що ми це зробимо спільно з районною радою та сільськими головами.

«У нинішньому форматі до наступних виборів районних адміністрацій не буде»

– Майбутнє райдержадміністрації так чи інакше визначене: такої структури влади не буде. Як швидко це станеться, за вашим прогнозом?

– Якщо говоримо про Луцький район, то я поставив собі таку мету, аби впродовж 2019 року сім сільських рад, які ще не об’єднані в громади, дооб'єдналися, і район був покритий в ОТГ. Це складно, але можливо. Тоді можна сказати, що як такого Луцького району в сьогоднішньому форматі не буде. Я до цього готовий і хотів би цього, бо прийшов сюди, аби цей процес завершити. В глобальному плані президент на раді регіонального розвитку, яка була два місяці тому, чітко озвучив, що хотів би, аби до жовтня 2020 року, коли будуть місцеві вибори, вони були вже з новим адміністративно-територіальним устроєм. Тому я думаю, що у нинішньому форматі до наступних виборів районних адміністрацій не буде. Вони, мабуть, будуть в іншому форматі. Я читав законопроект, і йдеться про укрупнення. Не до кінця розумію, які матимуть повноваження і функції, але реформа має відбутися і завершитися до 2020 року.

– Тобто є досить ймовірна перспектива, що ви будете останнім головою Луцької РДА?

– Припускаю, що Луцька РДА це буде територія, яка включатиме Ківерцівський, Рожищенський, Горохівський райони. І, умовно кажучи, це буде Луцькою районною державною префектурою, або ще якимось органом. Тож не можна сказати, що буду останнім головою. Нереформованим – можливо, останнім.

– Ви бачите себе префектом тієї структури, про яку ми щойно говорили?

– Я людина команди, тобто буду працювати там, де мені запропонує команда, Олександр Савченко. Можливо. Чому ні?

– А все ж таки, які ваші амбіції? Чи хочете повернутися працювати в місто?

– Це мені більше подобається. Якщо команда вирішить, що я міг би попрацювати в Луцьку, то я особисто підтримав би цей варіант. В перспективі мені цікаво, бо я лучанин і маю таку амбіцію – повернутися працювати саме в місто.

«Це абсолютно нормальна адекватна підстава, аби вийти з лав цієї партії»

– Чи задоволені ви результатом виборів в ОТГ?

– А ви як гадаєте? За результатами виборів в ОТГ по Волинській області приблизно 50 % депутатів від БПП «Солідарність». У Луцькому районі вибори були в трьох ОТГ. З них у Підгайцях з 24-ох – 11 представники «Солідарності», які від партії пішли. В Гіркій Полонці – 10, у Липинах – 7. Це результат, який говорить про те, що люди вірять в президента Петра Порошенка і його політику, а також довіряють людям, які представляють його політичну силу. Вже не говорю про голів, які балотувалися шляхом самовисування, однак всі йшли від команди президента. Вони поступили мудро, бо треба працювати зі всією радою і зі всіма людьми спілкуватися.

– Тут я хочу уточнити: наскільки чесно заявляти про підтримку кандидата, хоча він не висувається вашою політичною силою? Чи розуміє виборець, кого він насправді обирає – самовисуванця чи людину, яку підтримують часом опозиційні одна до одної політичні сили?

– Проаналізуємо три громади у Луцькому районі, про які ми говорили. Окрім нас, сільським головам ніхто підтримки не висловлював. І вони чітко на зборах озвучували, що підтримують президента і представників на Волині. Не було такого, що дві політичні сили підтримували одного голову.

– Але на минулих виборах такі ситуації були, і навіть партійні сайти заявляли про перемогу одного й того ж кандидата як саме їхнього.

– Так, таке пригадую. Але у нашому випадку такого не було. Чи це чесно? Закон це дозволяє. Сільський голова може прийняти рішення не прив’язуватися до жодної політичної партії, бо він поважає інших людей і тих депутатів, які будуть з ним працювати. Однак він стверджує, що, у разі перемоги на виборах, буде працювати спільно з певною командою, бо вона може найбільше дати для громади, виконати передвиборчі обіцянки. Але у селі в цілому орієнтуються на людину, якщо ми говоримо про кандидатури сільських голів.

– У Підгайцівській тергромаді депутати з "УКРОПу" перейшли до "Солідарності". Чи можна бути впевненими в таких партійцях, які міняють своє "забарвлення"?

– Не можу говорити безпосередньо про цю ситуацію, оскільки не знайомий з цими людьми. Не брав участі в написанні заяв, не спілкувався, як до, так і після. Знайомий лише з Бляшуком (Олександр Бляшук, депутат Підгайцівської ОТГ від УКРОПу, – К.), який цієї заяви не написав. Тому важко говорити про їхні мотиви. Але припускаю, що сьогодні УКРОП не є такою потужною, авторитетною політичною силою. Вони стали авторитарними вже, тож, мабуть це не всім подобається. Тож це абсолютно нормальна адекватна підстава, аби вийти з лав цієї партії. Можливо, раніше боялися, відчували, що буде якесь переслідування. Нині вирішили, що такого переслідування не буде. Хоча, в принципі, мабуть, Семенюк (Юрій Семенюк, голова Підгайцівської ОТГ, – К.) за це і постраждав.

Якщо це так, якщо майно родини голови ОТГ спалили з політичних мотивів – за це потрібно нести подвійну відповідальність. Думав, що такі методи відійшли в минуле, але, мабуть, окремі представники, окремих політичних сил все ж користуються тими ж механізмами що і раніше. В цих фактах остаточні висновки мають зробити правоохоронні органи, але якесь співпадіння – найчастіше горять авто і готелі в найгостріших опонентів політсили УКРОП.

Якщо ж говорити в загальному щодо вашого питання, то з тих людей, який я знаю, наприклад, у Луцькій міській раді, які зробили схожі речі – то я їх не поважаю.

– До слова, щодо Юрія Семенюка і підозр в тому, що це було переслідування. Стосовно вас чи вашої родини подібні погрози чи дії були?

– У тюрму погрожували незаконно посадити. А щодо фізичної розправи, то такого не було. Я засміявся і порадив шукати.

– Яке майбутнє Луцька в децентралізаційному процесі?

– По-перше, я переконаний, що, якби Микола Ярославович був живий, то Луцьк, як мінімум, об’єднався із Прилуцьким. Тобто цей процес вже завершився, і з великою ймовірністю ми б шукали можливість об’єднатися із Гіркою Полонкою та Підгайцями. Маю сподівання, що на жовтень 2020 року на чергові місцеві вибори Луцьк зайде з Прилуцьким як об’єднана територіальна громада. Мені б цього хотілося, бо це буде хороший стимул місту для розвитку, вдвічі збільшить територію, інвестиційну привабливість, з’явиться вихід на об’їзну. Окрім цього, це гарна можливість покращити інфраструктуру одного з найбідніших сіл, яке прилягає до Луцька.

– За нинішніх політичних умов це можливо?

– Теоретично можливо. Втрутитися в цей процес я не можу, бо не працюю ні в Ківерцівському районі, ні у Луцьку, але я хотів би вірити, що об’єднання буде. І нинішній владі бажаю в цьому успіху.

– Коли, на вашу суб’єктивну думку, Луцьку чекати на місцеві вибори міського голови?

– Вважаю, що це буде у 2020 році.

– Ви будете балотуватися? Ви, звісно, можете говорити про командне рішення, але цікавлять саме ваші амбіції.

– Звичайно, для мене буде важливим аргументом те, чи будуть люди, які мене підтримуватимуть. До виборів ще півтора року, і я не знаю, де я буду за цей час. Можливо, буду не на Волині. Якби вибори були через місяць, я би, мабуть, мав бажання взяти в них участь.

– А парламентські вибори вас цікавлять?

– Ні. Поки що ні.

Фото: Валентина Мельник

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Як соромив та хвалив Савченко голову Луцької РДА Тараса Яковлева (репортаж)