Судові "розборки" волинської "Флори": хто ділить мільйони за лохину

Судові позови, гучні заяви та рейдерські розборки, що відбуваються навколо приватного підприємства "Флора" у Шацькому районі, постійно нагадують про складну ситуацію, яка з часом все більш стає заплуталою. На квітень 2016-го року щодо ПП "Флора" та плантацій лохини триває близько десятка судових розглядів.

Хоча самі конфлікти на підприємстві активно розпочали обговорювати та публікувати після рейдерських розборок та стрілянини влітку минулого року.

Журналісти інтернет-видання "Буг" спробували визначити, хто з ким і за що судиться.

ПП "Флора" зареєстрували у березні 2004 року. На той час єдиним засновником виступив Віктор Харитонов, а підприємство не мало власного статутного капіталу. Статут був зареєстрований 11 березня 2004 року Луцькою РДА.

18 серпня 2005 року Харитонов продає корпоративні права на приватне підприємство "Флора" Юрію Байді. У власності Байди підприємство перебувало понад рік, а тоді на підставі договору дарування корпоративні права на "Флору2 передали Михайлу Мигелю. Цього ж дня Мигель призначає на посаду директора підприємства Юрія Байду.

Спільна робота на підприємстві Мигеля та Байди тривала до лютого 2007 року, коли на посаду директора замість останнього було призначено Василя Денисовця. Одночасноцим же рішенням засновника Мигеля призначили заступником директора підприємства з правом підпису будь-яких документів.

28 червня 2007 року Михайло Мигель продав 50 % корпоративних прав ПП "Флора" для розширення виробництва. Так, по 25 % придбали Ігор Діденко та Сергій Бондарчук. Цього ж дня на підприємстві склали протокол відповідно до якого створили статутний капітал у розмірі 100 гривень та розділили його між засновниками таким чином:

• Михайло Мигель – 50 гривень (50 %);
• Ігор Діденко – 25 гривень (25 %);
• Сергій Бондарчук – 25 гривень (25 %).

У червні 2008 року статутний капітал підприємства збільшують до 15 мільйонів гривень за рахунок додаткових грошовх внесків засновників у такому ж самомому відсотковому співвідношенні (Мигель – 7,5 мільйони, Діденко та Бондарчук по 3,5 мільйони).

Чергові зміни на підприємстві відбуваються наприкінці жовтня 2011 року, коли з посади директора звільнили Денисовця (написав заяву) та призначили на вакантне місце Михайла Мигеля. Новий виток подій відбувається наприкінці травня 2012 року. В установчих документах змінюють місце знаходження ПП "Флора". Змінюють лише вулицю, оскільки виявилося, що вказана адреса, за якою зареєстроване підприємство, вже не існує.

Чергова зміна керівництва на підприємстві відбувається 8 липня 2013 року, коли Владислав Поляков, маючи на руках Протокол зборів власників підприємства, займає посаду директора замість Михайла Мигеля. Через місяць Мігеля позбавляють частки у підприємстві в розмірі 50 % (7,5 мільйони гривень), мотивуючи це тим, що не вніс свій вклад до статутного капіталу та невиконання обов'язків учасника підприємства. Вже 14 серпня була проведена державна реєстрація протоколу зборів, і Мигель перестає бути засновником "Флори".

Після звільнення із посади директора Мигель подає п'ять заяв до міліції та прокуратури щодо незаконного його звільнення, позбавлення власності та рейдерського захоплення ПП "Флора", а також щодо державного реєстратора Богдана Тимощука.

У липні 2014 року Алла Байда звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним договір дарування корпоративних прав та визнати недійсними усі зміни до установчих документів ПП "Флора", внесені після 31 жовтня 2006-го року. Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що наприкінці 2013 року дізналася: її чоловік Юрій Байда у 2006-му році відчужив за договором дарування ПП "Флора".

Жінка зазначила, що на час укладання договору дарування підприємство було спільною сумісною власністю подружжя, а вона як дружина не давала згоди на укладення такого договору.

Рожищенський районний суд Волинської області 8 травня 2015 року задовільнив позов. Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зазначив, що позивачем не пропущено строк позовної давності (пройшло близько восьми років із моменту дарування, але керувалися нормою, що строк позовної давності визначається з моменту, коли особа дізналася про порушення своїх прав).

Після цього була подана касаційна скарга "Флори" та касаційна скарга Михайла Мигеля. 17 лютого 2016-го року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ винесла рішення частково задовільнити касаційну скаргу, ухвалу апеляційного суду від 3-го липня 2015-го року скасувати, а саму справу передати на новий розгляд до апеляційної інстанції.

Після рішення касаційної інстанції керівництво підприємства звернулося до Служби безпеки України із заявою про злочин. У звернення підприємства йдеться, що судді Апеляційного суду Волинської області Валентина Данилюк та Людмила Мудренко скоїли діяння, які на думку заявників, містять ознаки злочину передбаченого статтею 375 КК України – постановлення суддями завідомо неправосудної ухвали від 3 липня 2015 року.

Ще одна судова лінія – розборки між ПП "Флора", головою Шацької РДА Ігорем Корольчуком та редакцією газети "Шацький край". 21 квітня відбулося судове засідання у Шацькому районному суді. Хоча на самому засідання пан Корольчук не був присутній, але 23-го квітня на своїй сторінці у Фейсбуці виклав спростування раніше поданих ним заяв. У спростуванні Корольчук детально пояснив ситуацію, що склалася із приватним підприємством.

Судиться "Флора" і з народним депутатом України Ігорем Гузем. Перший судовий позов ПП "Флора" надіслала до Печерського районного суду міста Києва 18 грудня 2015-го року. Підпримство звинуватило нардепа у тому, що 9-го грудня 2015-го року із трибуни Верховної Ради України виступив із вимогами до тодішнього генпрокурора Віктора Шокіна та голови Фіскальної служби України Романа Насірова щодо перевірки сплати податків "Флорою". У підсумку заяви підприємство вимагає спростувати подану інформацію політиком, компенсувати моральну шкоду в розмірі 100 тисяч гривень та оплатити судовий збір.

Наступний судовий позов до народного обранця фірма подає вже в березні 2016 року. Тепер позов окрім нардепа, стосується і Верховної Рада, яка виступає другим відповідачем. Вимоги не змінюються: Ігор Гузь повинен спростувати інформацію зі свого виступу із-за трибуни від 15 березня 2016 року, а також виплатити 100 тисяч моральної шкоди та судовий збір.

Логічним у цьому ланцюгу судових засідань могли б стати і розгляд в судовому порядку подій літа 2015-го року, а саме стрілянини поблизу ПП ""Флора". Проте 28 грудня 2015 року Постановою Головного управління Національної поліції у Волинській області було закрите криінальне провадження.

У підсумку постанови зазначено: по факту пошкодження транспортних засобів трактора марки ЮМЗ, який належить підприємству та автомобілю "Опель-Аскона"; по епізоду вчинення хуліганських дій особами в балаклавах; по факту використання службовими особами ПП "Флора" свого службового становища для заволодіння майна ТОВ "НВК "Органіка"; незаконного поводження зі зброєю закрили у зв'язку з відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення.

Довідка від видання "Буг":

Владислав Поляков, нинішній директор ПП "Флора" – ряд видань приписує Полякову кримінальне минуле. Так, 5.11.2008 року Поляков зі спільниками, застосовуючи вогнепальну зброю, викрали громадянина Висоцького, утримували тиждень в підвалі та, застосовуючи тортури, вибили з нього 300 000 доларів. Через рік Поляков зі спільниками викрали громадянина Балаша, від якого вимагали переписати квартиру на злочинців. 4.07.2007 Поляков зі спільниками викрали громадянина Замонського.

Хоча як зазначив у коментарі одному із видань сам Владислав Поляков, кримінальні провадження справді відкривалися, але потім були закриті за відсутністю складу злочину.

Ігор Діденко – одіозний український чиновник, якого у 2001 році затримувала німецька поліція за підозрою в розкраданні грошей "остарбайтерів". У 2004 році Діденко за вироком німецького суду отримав 4 роки та три місяці ув'язнення за участь в махінаціях нардепа Віктора Жердицького, згодом суд його виправдав. У 2011-му Печерський суд Києва визнав винним Ігоря Діденка у скоєні службового злочину (справа про розкрадання майна НАК "Нафтогаз України") і обрав йому покарання у вигляді трьох років позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на три роки. Суд дійшов висновку, що зібрано достатньо доказів, які повністю доводять провину Діденка. А ще Діденко, будучи заступником голови "Нафтогаз України", підписав кабальні для України тарифи на російський газ по 500 доларів, за які потім судили Юлію Тимошенко. Був заступником Міністра енергетики та вугільної промисловості України, 8 грудня 2015-го року написав заяву про відставку.