Не такий страшний карантин, як його малюють

Не пам’ятаю, коли вперше почула слово «карантин», але тоді воно видавалося якимось страшним і чимось нагадувало «харакірі». Однак те, чим ми, школярі, займалися під час того карантину зовсім не можна вважати страшним. 

«Карантин» дорівнювало «канікули», а канікули – це завжди добре. Ніяких тобі уроків, домашніх завдань, а лише якісь там завдання, аби почитати у той час, коли школа була зачинена. Але давайте зізнаємося, що вчителі прекрасно розуміли, що ніхто нічого читати не буде. Така натура школярів!

Карантин чи ні, а коли на вулиці (чи навіть біля самісінької школи) є ковзанка – вся дітвора була там. Змішувалося усе: діти, санки, рукавиці, пакети, на яких теж було прикольно ковзатися. Там встигали познайомитися учні з різних шкіл і до кінця карантину так подружитися, що можна було один одного носити на руках. 

Тоді не лякала ні хурделиця, ні мінусова температура, ні те, що ходить якийсь вірус, через якого власне зараз всі й не ходять до школи. І що найдивовижніше – діти не хворіли. Ми були готові зустріти будь-який вірус, бо на обід мами годували смачним гарячим супом із цибулею чи часником. Це були найважливіші інгредієнти при боротьбі з будь-яким недугом. І це дійсно допомагало. 

Не знаю, чи нині карантин проходить у школярів так. Але на всяк випадок з’їжте зубчик часника і будьте здорові.