Поділитись:

Унікальний реабілітаційний центр на Волині: історія і діяльність (фото)

Середа, 17 жовтня 2018, 15:14

На Волині функціонує унікальний реабілітаційний центр – це реабілітаційний центр "Агапе".

Про це йдеться на сторінці голови Волинської ОДА Олександра Савченка у Facebook. Він разом із заступницею Світланою Мишковець, начальницею департаменту соціального захисту облдержадміністрації Оксаною Гобод та селищним головою Боратинської ОТГ Сергієм Яручиком оглянули центр.

Зустрічає – керівник Сергій Больчук. Розповідає власну історію. У 2001 він разом з дружиною Наталією та сином потрапили в автомобільну аварію, внаслідок якої молода жінка зламала шию і залишилася паралізованою. Півтора року поневірянь у лікарнях та санаторіях показали, яке важке життя людей із інвалідністю в Україні.

Повернулися додому у 2004 році, народили ще одного сина, а у 2005 почали займатися людьми з інвалідністю. Спершу здійснювали лише підтримку сімей, у яких є неповносправні рідні, через зустрічі та спілкування. У 2007 році відкрили маленький кабінет, 40 квадратних метрів, орендували приміщення на ДПЗ. І разом з церквою "Фіміам" починали займатися реабілітаційною справою.

"Спочатку було дуже важко, було мало місця. Особливо важко, коли людина з інвалідністю ще й сирота. На інвалідному візку, батьки повмирали. Цей момент мене найбільше вразив. О шостій ранку 2011 року до мене зателефонував хлопець Коля, який зараз живе у нас. Він мешкав на 9-му поверсі. У нього важка історія: він пірнав у воду і зламав шию, відтоді руки та ноги паралізовані. І він дзвонить, ридає і каже: "Щойно померла моя мама, вона лежить на підлозі, і я біля нею лежу, помираю і не знаю, що мені робити". Це стало останньою краплею. Ми тоді зрозуміли, що потребуємо цього центру. Ми з дружиною продали квартиру і десяту частину коштів віддали на фундамент закладу. Ми почали з себе, і тоді Бог почав посилати інших людей, і за чотири роки ми звели цей комплекс, – з гордістю розповідає керівник закладу.

Спочатку центр мав бути одноповерховим. Але та кількість людей, яка потребувала перемоги над хворобою, переконала родину Больчуків у тому, що потрібно розширятися.

Ці люди мріють. У них ще багато планів: створити рекреаційну зону, облаштувати парк, добудувати спортзал, басейн, посадити садочок, щоб люди себе тут почували, як вдома. Але найголовніше, кажуть, це атмосфера.

Комплекс поділяється на три частини. У житловій, де спальні кімнати, на кожному поверсі – п'ять двомісних кімнат, по 20 метрів квадратних кожна. Загальна частина – там реабілітаційна зала, їдальня. І технічна – тренажерна зала, пральня, котельня, гараж та склад.

"Ми створювали модель за американським зразком. Це приклад для усіх областей. Концепція унікальна та одна з перших в Україні. У нас працює американський фізіотерапевт, професіонал, яка підняла комплекс на рівень США. Скрізь облаштовані пандуси за світовими стандартами, які дозволяють пацієнтам вільно пересуватися територією. Опалюємо приміщення твердопаливними котлами – у нас завжди тепло та є гаряча вода при будь-яких морозах", зазначає Сергій.

Окрім того, коли люди приїжджають на реабілітацію, їм видають електровізки. Такої практики немає в інших країнах. Назбирали їх в Америці за час поки будувалися.

"Пробачте, але хочу, аби ви сьогодні відчули себе на візочках. Коли під'їжджає людина до входу, є індикатор, до якого підносиш руку – і двері автоматично відчиняються. Це важливо для тих людей, які навіть не можуть натиснути на кнопку", – розпочали екскурсію вже всередині центру.

У просторій вітальні Сергій одразу обіймає дружину Наталію – на візку, проте з іскрами в очах.

"У нас двоє синів: старшого Наталя врятувала в аварії, а молодшого народила вже будучи на візку. Якби не моя дружина, я б ніколи не дізнався про життя людей з інвалідністю. Особливо з травмами, після яких не можуть самостійно себе обслуговувати. Саме для таких людей цей комплекс", – розповідає чоловік.

А Наталія привітно запрошує у реабілітаційну залу. Вона на третьому поверсі, проте облаштований комфортний ліфт. У реабілітаційній частині гостей зустрічає директор реабілітаційного центру – Світлана. Вона навчалася в Америці.

"Ми працюємо з людьми, які мають фізичну інвалідність, отриману внаслідок травми: невдале пірнання, автомобільна аварія, інсульт, черепно-мозкова травма. Ми працюємо над відновленням функціональної мобільності, ходи, якщо це є в потенціалі пацієнта; робимо пацієнта незалежним від інших людей та пристосованим до життя. Намагаємося, щоб людина, коли повернеться до своєї оселі, не обтяжувала близьких постійними потребами у догляді. Фізичні терапевти працюють над тим, щоб відновлювати рухову активність, а ерготерапевти – щоб навчити самообслуговувати себе: митися, їсти. Обстежуємо пацієнта, визначаємо цілі, досягаємо їх", – коротко розповіла лікарка.

Показує кабінет ерготерапії. Він схожий на маленьку однокімнатну квартирку та містить все необхідне для того, аби навчитися самостійно жити: мити посуд, чистити картоплю, прати, прасувати. Також тут є ліжко, аби навчити пацієнти пересісти, лягти, встати.

"Наше завдання допомогти пацієнту не замкнутися в собі, а співіснувати із суспільством, бути його повноцінним членом. Це наша роль, ми любимо цю роботу та щиро допомагаємо пацієнтам. Є багато пацієнтів з проблемами, які ми повинні вирішити до початку проходження реабілітації. Найпоширеніше – пролежні. Ми намагаємося співпрацювати з лікарями з міської та обласної лікарень. Якщо нейрохірурги роблять фіксуючі операції та одразу направляють до нас – це найуспішніші пацієнти, вони не встигли ослабитися, постійно перебуваючи в горизонтальному положенні", продовжує екскурсію Світлана.

Олександр Савченко запропонував провести навчання та семінари з лікарями та медсестрами, аби люди з інвалідністю отримували належний догляд. Адміністрація центру сприйняла "на ура" таку ініціативу:

"Це корисно, аби медичні сестри надавали висококваліфіковану допомогу. Якби в лікарнях налаштувати стандартні методи догляду – процес пішов би значно простіше".

На кожному поверсі є 5 кімнат. Біля них – два санітарних вузли: ванна, адаптована для людей з інвалідністю, й душова.

Гостей біля своєї кімнати зустрічає Роман. Попри хворобу, хлопець вправно грає в шахи. Каже, що житиме тут ще до травня.

"Найголовніше – це не приміщення й будівля, а яке тут ставлення, якими мотивами керуються люди, які тут працюють. Тут не роблять бізнес, як в багатьох подібних закладах. Я в Польщі потрапив в ДТП, в мене шийна травма, паралізовані наполовину руки, тулуб та ноги. Пальці не працюють, лише кість в один бік. "Агапе" дав мені поштовх до того, що я зможу самостійно адаптуватися вдома, зможу рухатися, жити й менше зусиль прикладатимуть мої рідні. Мене тут всьому навчили: пересісти, перевернутися. А коли я вперше сів на електровізок – мій світ змінився, я став активнішим, для мене зникли бар'єри. В одного мого товариша є мрія – сісти на електровізок і за один день об'їхати весь Луцьк, подивитися. Маленька мрія, але поки недоступна, бо в Луцьку немає доступності", розповідає хлопець.

Коля – це той самий чоловік з 9-го поверху, який остаточно надихнув Сергія Больчука на створення центру. У нього паралізовані руки повністю, але він має спеціальний тримач з олівцем, пише комп'ютерні програми, веде сайт, навчання проводить.

Юля – логіст. В неї паралізовані руки та ноги, а вона фури ганяє по Європі та Україні, замитнює та розмитнює. Ніхто не знає, хто це робить. Величезні вантажі, а ними керує дівчинка з інвалідністю.

Вікторія – ерготерапевт. Вона жила в гуртожитку на ДПЗ, на 7-му поверсі, де 4 роки не працював ліфт, 4 роки вона провела у чотирьох стінах. Небагата багатодітна сім'я. Потім вона пройшла навчання в "Агапе" і стала ерготерапевтом: вона сама на візочку і вчить людей з травмами. Вона дуже успішна, активна, сильна. Окрім того, у центрі вийшла заміж за одного з доглядачів.

"Ці люди талановиті, вони розвиваються. Вони можуть бути надзвичайно корисними суспільству. А скільки ще потенціалу в них закладено, зауважує Сергій.

Керівник центру розповідає, що могли б взяти людей на постійне проживання. Але тоді всі, хто потребує, не матимуть змоги отримати реабілітацію. Тому, хочуть розширятися. А це як мінімум два крила – дитячу та дорослу реабілітацію. Команда хороша, надзвичайно професіональна та з мультифункціональним підходом – усі вміють робити все. Кожному пацієнту – індивідуальна програма.

Також стало відомо, що з центром активно співпрацює Боратинська сільська рада – завжди відкрита амбулаторія, де можна зробити УЗД, аналіз крові. Це дуже важливо, адже до закладу потрапляють складні пацієнти, треба комплексне лікування.

Це місце з душею. У кожного своя трагічна історія, адже всі нещасні люди, нещасні по-своєму. Але центр сповнений любов`ю до людей та турботою. Він надихає та змушує рухатися далі.

"Це вражає. Маючи такі серйозні проблеми, ваші пацієнти почувають себе вільними і потрібними. Роблять роботу, яку не всі здорові подужають. Не всі здорові так вміють радіти життю. Це свята справа. Це треба любити, мати в серці порив. Я розумію, що управляти однодумцями – посмішки достатньо. Але я вражений однозначно. З дітками на рівні області й держави ми вже займаємося півроку. В нас вже дещо виходить, перші кроки зроблені. А от дорослі, які потребують особливого догляду, не мають достатньої підтримки. Вже починаю думати над тим, як ми будемо разом крокувати, як вам посприяти у розбудові. На Волині однозначно повинен бути ще потужніший центр, який стане для нас символом", резюмував зустріч Олександр Савченко.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ВОЛИНСЬКІ ЖУРНАЛІСТИ ДІЗНАЛИСЯ ПРО БЛАГОДІЙНІСТЬ ПРОТЕСТАНТІВ (ФОТО)

Надрукувати
мітки:
коментарів