Поділитись:

Vox Dei. Шпаргалки, історії, вчителі: відомі волиняни пригадали школу

Субота, 01 вересня 2018, 20:00

Сьогодні – День знань, перший день нового навчального року. Хтось в очікуванні невідомого переступив шкільний поріг вперше, а когось вересневий дзвоник покликав на уроки востаннє. Проте для кожного цей час особливий. І через десятки років кожному буде що згадати.

ІА "Конкурент" запитало у відомих волинян, чим їм запам′яталися шкільні роки, а також поцікавилося, чи робили вони шпаргалки і як.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЯК У ЛУЦЬКІЙ ШКОЛІ № 1 ЗУСТРІЛИ ПЕРШОКЛАСНИКІВ (ФОТО)

Алла Надточій, депутат Луцької міської ради:

"Відносини були досить дружніми, вчителі намагалися нам привити знання, у нас було чимало позашкільних уроків, де вони знаходили з нами спільну мову і підтягували ті моменти, які ми не знали. Це було позитивно і приємно, спонукало до навчання. А шпаргалки і на колінах писали, і на маленьких листочках. Хто не хотів писати, то умудрявся навіть із книжок списувати. Але я завжди так казала: якщо хтось має той талант до списування, то він це зробить. А коли такого таланту нема, то краще просто вчитися. І сподіватися тільки на свої вміння і знання.

Вже після початкових класів, коли перейшли, як кажуть, на всі вчителі, трапилася зі мною одна цікава історія. Хлопці з аеродрому принесли ящірку і лякали нею дівчаток. А я була безстрашна до таких речей. Старший вчитель української мови та літератури на уроці ніяк не міг зрозуміти, що робиться. Бо коли він підходив до тієї частини, де ящірки боялися, хлопці могли її покласти мені на спідницю і я сиділа спокійно. І за цілий урок він так і не зміг зрозуміти, що ж це було.

Однак у наші роки не було конфліктних ситуацій, діти прислухалися до вчителів, навіть якщо це був більш суворіший підхід до уроків. Працювадлося завжди дружно і комфортно".

Наталія Попова, волонтер:

"Щасливі шкільні роки пройшли на Волині. У перший клас пішла у Володимир-Волинську школу №3, а 11-й закінчила із золотою медаллю у Нововолинській гімназії. Мені пощастило – маю два класи чудових однокласників, з якими дружимо і до сьогодні. Маємо чат в соцмережах і тепло зустрічаємося, коли є можливість. Нас багато пов′язує, бо в школі ми і творили, і витворяли. Абсолютна більшість добре навчалася, маючи далеко не зразкову поведінку! Згадую завжди свою першу вчительку Марію Василівну Мокрецьку, яка і вчила, і виховувала нас... Ми стали єдиною командою і поза школою... Згадую, як на перервах мчали на вулицю і скакали в "резинки" чи грали всім класом у "вибивало"... А ще тягали металолом (деколи із місцевих підприємств) і макулатуру, щоб завжди наш "В" був першим. Ми завжди допомагали одне одному і з уроками, і зі списуванням, і з першими коханнями-зітханнями... Думаю, що мене особисто вчителі недолюблювали, бо хоча і відмінно навчалася, мала, з їхніх слів, "загострений язик і загострене почуття справедливості". Сьогодні хочу попросити пробачення у своїх вчителів за той дитячий максималізм і витріпані нерви і подякувати за все, що для мене зробили... З острахом думаю про те, хто ж буде навчати моїх онуків?? Адже в класах у моїх дітей жоден не захотів стати вчитилем..."

Тарас Божидарник, доктор економічних наук Луцького НТУ:

"Навчався я в двох школах Луцька: 15-й і 4-й. Шпаргалки не робив, але бачив навіть у вигляді мініатюрних фото. Сам вчив предмети на іспити, і часто результати були кращі, ніж поточна успішність впродовж року. Колись виручила лінійка з формулами по тангенсах, синусах і котангенсах, які в житті так і не знадобилися.

На фото – вчителька зі СШ №15 Пошукова Марія Леонтіївна. Ой, намучилась вона зі мною, будучи класним керівником! Відносини з вчителями були в основному позитивні, хіба з вчителькою географії в СШ №15 були конфлікти, в гімназії № 4 навпаки – Тамара Павлівна зуміла знайти "ключик" до мене, і географія стала найулюбленішим предметом. Вдячний щиро їй! Покійна, на жаль. Специфічні стосунки були з вчителем допризовної підготовки, колись прийшлось навіть здачу дати на його агресію. Мав він нехорошу звичку жбурляти великою в′язкою металевих ключів в учнів, але з нашим класом він покинув це непристойне заняття.

Щиро бажаю колегам з овітнього цеху всіх рівнів бути здоровими, толерантними, поважати підростаюче покоління, уміти підлаштовуватися під сучасні вимоги життя, розвиватися самому і максимально сприяти цьому в дітях. Хай новий навчальний рік буде мирним, продуктивним, креативним в освіті, науці, виховному процесі та хай все позитивне задумане успішно реалізується!"

Дмитро Грелюк, директор розважального центру "Промінь":

"Із великою вдячністю та теплом на серці згадую свою рідну школу № 25. Спільну мову міг знайти з усіма: вчителі, учні, старшокласники. "Зубрити" – це було не моє, але навчання та більшість предметів давалися легко. За "шпаргалками" мене ніколи не ловили, я їх, якщо чесно, ніколи не робив, та за партою сидів з відмінницею – простіше було списати у неї.

Завжди активно займався організаторською діяльністю та брав участь у всіх масових заходах школи. На випускний в 11-му класі вчителі орендували кінозал "Променя" для проведення урочистостей, а я був ведучим. Звідси ж і смішна історія: за традицією школи одинадцятикласник передає десятикласнику факел. От я, тримаючи його і чекаючи передачі з рук в руки, задумався і ледь не спалив співведучій волосся. Але її врятувала наша класний керівник, побачивши це і поправивши мені руку. Отож, можу сміливо сказати, що моя робота в "Промені" – це доля ще зі школи. Жарти жартами, але шкільні роки такі швидкоплинні, тому необхідно цінувати цей прекрасний час та людей, які вкладають усі свої сили, аби дати нам основну базу знань, щоб ми йшли у доросле життя".

Галина Падалко, ведуча, координаторка Громадянського Руху "СВІДОМІ":

"Шпаргалки робили. По-різному. Вищою крутизною була ручка-шпаргалка, всередину якої, як сувої, автоматично скручувався згорточок паперу. Але це дуже швидко просікали. У 21-й гімназії взагалі жорстко з цим. Будь-які нові технолонії списування відразу були вивчені та ідентифіковані в процесі роботи вчителями-професіоналами.

Щодо стосунків із вчителями, то вони були дуже різними. Я точно була непростою дівчиною зі специфічним характером і своїми амбіціями. Хоча, чому була? І зараз є. Одного разу, готуючись до лінгвістичного диктанту з англійської, я та ще декілька "ботанів" з класу тренувалися і під диктовку одне одному писали на дошці вирази, що мали б зараз бути на самостійній. Стерти не встигли до початку уроку. У клас зайшла вчителька і, не помітивши, що на дошці написані всі відповіді до диктанту, провела його. Зібравши всі листки та повернувшись назад, вона помітила нашу "шпаргалку" і при всіх порвала результати нашої роботи. От після того ми більше навіть не намагались списувати".

Мирослав Ватащук, волонтер, журналіст:

"Шпаргалки робити доводилося – так звані гармошки. З учителями стосунки були рівні, майже без конфліктів. Особливо подобалося в школі вивчати історію".

Андрій Киця, директор Луцької спеціалізованої школи І–ІІІ ступенів № 1:

"Шпаргалки були. Брали такий довгий-довгий листок паперу, на ньому писали маленькими літерами, згинали. Методів було багато: дівчата і на ногах писали, на руках, на долонях. Але сам особисто я їх ніколи не писав. І не користувався, бо добре вчився в школі. Раніше вчителів більше поважали, а коли мої батьки були учнями, то ще більше було поваги. На жаль, зараз статус вчителя не настільки в суспільстві значимий, як був раніше. Стосунки між вчителем і учнем підтримується на потрібному рівні, але того рівня поваги, який був раніше, немає".

Віктор Чухрай, фотохудожник:

"Ви що! Я відмінник, ніяких шпаргалок. Я закінчив восьмирічну школу в Боратині і луцьку школу №3, де зараз інститут мистецтв. І в мене від тих років найкращі враження, в нас були найкращі вчителі. Багато чому, чого я в житті навчився, завдячую цим вчителям і батькам. Адже в мене мама була першою вчителькою. Зараз залишилася в мене тільки одна вчителька, я її часто бачу – Тамара Володимирівна. У школу я й зараз завжи ходжу, особливо 1-го вересня".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Надрукувати
мітки:
коментарів
09:00
11 серпня 2022
10 серпня 2022
20:16
15:57
13:05
09 серпня 2022
16:03