Андрій Білецький: "Наші хлопці – українофіли, а не ксенофоби"

Коли в редакції сайту новин Волині "Конкурент" один за одним почали з'являтися татуйовані та кремезні "азовці", я зрозумів, що через клятого Лучика знову ризикую "піднятися на ешафот". На щастя, чоловіки-націоналісти виявилися не такими радикальними, як про них зазвичай говорять, і нормально сприйняли ліберальний жарт мого головного редактора, в якому була задіяна колорадська стрічка.

Згодом в приміщення зайшов Андрій Білецький. Це високий, коротко підстрижений чоловік з об'ємними руками та взагалі потужним плечовим поясом. Свого часу він заснував батальйон "Азов", потім став народним депутатом України і невдовзі очолив молоду політичну силу "Національний корпус", яка об'єднала багатьох ветеранів війни, патріотично налаштованих юнаків та дорослих чоловіків і жінок.

Досить часто однодумців Білецького називають ксенофобами, расистами або ж "нациками". Особисто йому приписують залежність від Авакова та Міністерства внутрішніх справ України, яке він очолює.

Я не матиму достатньо часу, щоб по-справжньому заглибитися в ці теми, проте наша розмова все одно виходить цікавою та доволі грунтовною...

– Якщо я все правильно розумію, ви приїхали до Луцька, щоб поспілкуватися з гостями "Бандерштату". Про що плануєте говорити з людьми?

– Довго думав, про що ж говорити у форматі фестивалю, та зупинився на темі "Народження українських сенсів".

– Можна сказати, що ви намагаєтеся прищеплювати людям ідеї націоналізму?

– Так, я цього зовсім не соромлюся. На мою думку, в такі скрутні часи стають сильними лише об'єднані народи, які мають спільний духовний та ідейний стрижні. Я вважаю, що для України таким стрижнем може стати саме націоналізм. Коли нація стане однією та єдиною родиною.

– Розкажіть, як, власне, ви прийшли до націоналізму? Що спонукало вас, якими були передумови?

– На мене вплинула книга "Історія України" для дітей від Антіна Лотоцького. Вона написана винятково з української правди та інтересу. Я її дав прочитати кільком найближчим друзям, і на початку навчального року ми прийшли до школи без піонерської символіки, зате з жовто-блакитними значками. Тоді стало зрозуміло, хто ми та що ми.

– Я читав у Вікіпедії, що ви намагалися поїхати на війну в Косово. Це справді так? Можете пригадати той час? Що вами рухало?

– "Історія України" Лотоцького дала старт, але націоналіста все ж таки виховують дії…

– Як і будь-кого.

– Так...Але націоналіста – в першу чергу (сміється)… Отож, в ті роки я навчався в інституті. У нас була така собі група ідеалістів. Всі читали багато книжок про військові пригоди, і тоді війна в Косово виглядала, як війна християнської країни проти фактору ісламізму…

Ми хотіли поїхати, але серби здалися до того, як нам в посольстві оформили всі необхідні папери (усміхається). Питання визнання Косово, як і інших незаконних республік, як на мене, прокладали шлях до визнання анексії Криму.

– Перейдімо до війни на Сході Україні. Розкажіть, будь ласка, як вона розпочалася для вас і як було створено батальйон "АЗОВ"?

– Відверто кажучи, для мене війна на Сході розпочалася значно раніше від офіційної дати. Після того, як я та інші націоналісти вийшли з тюрми, до якої нас запроторили в часи режиму Януковича, і я, і інші члени організації "Патріот України", футбольні фанати, автономні націоналісти "рубилися" з проросійськими активістами, "нічними вовками", привезеними з Москви, й іншими… Ми розгромили Моторолу та Топаза, які зі зброєю в руках намагалися захопити наш офіс. Вони змушені були втікати та йти в підпілля. Таких речей було дуже багато…

В травні 2014 року нас попросили приїхати, щоб протистояти захопленню Бердянська. Було всього 54 людини. Ми допомагали вивезти зброю з однієї з військових частин в Маріуполі. Коли це трапилося, то влада, яка не дуже хотіла бачити нас в якихось офіційних рядах, запропонувала створення батальйону "Азов".

Спочатку він розвивався як доволі аматорський, але з часом став єдиним, абсолютно професійним військовим з'єднанням, яке можна назвати одним з найелітніших в українській армії.

– Які найбільші перемоги здобув батальйон "Азов" та ви особисто у цій війні?

– Ймовірно, що ми пройшли найбурхливіший бойовий шлях як добровольчий військовий підрозділ. Коли батальйон налічував всього 50 людей, на нас організував засідку "міністр оборони" ДНР Хакімзянов. Тоді ще неоформлений батальйон знищив кулеметника, взяв декількох полонених, захопив зброю, яка була раніше відібрана в нашої армії на блокпосту. Це був наш перший бій, і він закінчився тим, що ми захопили ворожого " міністра оборони" в полон!

Безумовно, що найважливішою операцією першого етапу було звільнення Маріуполя. Це півмільйонне українське місто, де зосереджено майже 20 % важкої промисловості держави на цей час. Втрата Маріуполя стала б катастрофою…

Великою перемогою стало взяття Мар'їнки. Це єдине передмістя Донецька, яке захопила українська сторона та утримує до сьогодні. Тоді було вбито 1-го та поранено 15-х наших бійців. До речі, з нами в бою пліч-о-пліч стояла волинська 51-ша бригада, з якою ми стали боєвими побратимами. Це була дуже складна, кривава та знакова перемога для "Азову".

Також необхідно згадати про оборону Маріуполя у вересні 2014-го, тому що фронт рухнув і не було жодних резервів, через що наступ відбувався з величезною швидкістю. За декілька днів Україна втратила Новоазовськ, величезну частину території на Південному Сході Донецької області, і 5 вересня, якби не було нашого бою на Широкино, Маріуполь би опинився в руках сепаратистів.

– Ви очільник політичної партії "Національний Корпус", яка входить до такого собі об'єднання націоналістичних сил. Скажіть, коли ви будете визначатися з кандидатом на посаду в Президенти України?

– Я скажу, який принцип повинен бути в цьому виборі. Він всього лише один: єдиний кандидат. Це має бути людина, яка зможе об'єднати та повести націоналістичний табір за собою. Перемовини ведуться, і я думаю, що вони будуть успішними. Ім'я стане відомим максимум 14-го жовтня 2018 року.

– Ви будете підтримувати та агітувати за Олега Тягнибока чи когось іншого, якщо оберуть не вас?

– Я буду підтримувати і дисципліновано працювати на будь-кого. Мені байдуже, чи це буде Тягнибок, Білецький або ж Стемпіцький. Головне – результат.

– Національно орієнтовану молодь, яка є кістяком вашої загальноукраїнської структури, часто звинувачують у ксенофобії та расизмі. Я розумію, що подібні питання вам давно набридли, але все ж таки ваша сила терпима чи нетерпима до "інших"?

– Наші хлопці – українофіли, а не ксенофоби. Вони ставлять на перше місце добробут своєї нації. Якщо є питання, що "совкова" культура ворожа до нас, то ми відверто виступаємо проти цього. Можливо, це не дуже чемно виглядає в очах ліберальної інтелігенції, але нам абсолютно начхати.

Якщо говорити про такі соціальні групи, як роми, то проблема в їхньому паразитуванні на українській нації. Це не питання національності, це чисто соціальна сфера. Зрозумійте, ми ж не дикуни і нормально ставимося до інших народів, якщо вони не заважають та не є ворожими чи небезпечними для України.

– Що вам відомо про актуальні проблеми Волині? Можливо, ви маєте якісь думки щодо контрабанди, лісу, бурштину, шахт?

– Такі речі, як видобуток бурштину, не вийде заборонити. Його можна легалізувати та повністю перевести у законну площину. Але легалізація повинна відбутися правильно… Не так, як "велика приватизація" у 90-х, коли все отримали декілька "контор", близьких до уряду, прем'єр-міністра чи президента. Змога видобувати бурштин повинна надатися, в першу чергу, людям, які живуть на тих територіях…

Коли буде національна держава, то у нас запрацює і національна економічна політика. Вона вимагає, щоб, окрім цивілізованого видобутку, з бурштину або ж з лісу виготовлявся кінцевий продукт. Якщо країна бідна і змушена продавати деревину, то нехай робить це у вигляді меблів. Для прикладу, якщо IKEA хоче український ліс, то нехай будує тут свої фабрики, і ми з радістю відправлятимемо таким чином своє багатство у Західну Європу.

Те ж саме з бурштином. Продавати його брилами та камінням – абсурд. Давайте створювати фабрики, виготовляти ювелірні вироби і збувати кінцевий продукт.

Щодо контрабанди, то її легалізувати не вийде. Тому тут все набагато простіше. Необхідно взяти кордон під контроль та навести жорсткий порядок з цього приводу.

– Я спостерігаю за тим, як розвиваються ваші осередки на Волині. Там працюють мої знайомі та друзі, для прикладу Андрій Д'яченко з Луцька або Олександр Філон з Ковеля. Мені подобається робота, яку вони роблять. В першу чергу, через правильне виховання молоді. Проте мені здається, що в найближчі 5 років, в короткостроковій перспективі, вашій політичній силі буде надто важко претендувати на якісь владні позиції. Як би ви загалом оцінили ваші перспективи? Чи вийде у вас те, що задумано?

– (Усміхається). 100 %, що вийде. Чому? Бо ви правильно сказали, що ми працюємо з молоддю, навіть з дітьми. За нами – нові покоління. Так, обраний нами шлях трохи важчий, ніж взяти 60 мільйонів доларів у олігарха та найняти кілька політтехнологів, 5 "розмовляючих голів", які говоритимуть правильні тези й отримуватимуть за це свої відсотки. Таким чином в Україні колишні пенсіонери-міністри стають "новими обличчями". Тому що це політпроект.

Ми ж хочемо бути політичними діячами і думаємо щонайменше категоріями 4-5 поколінь. Наша політична еліта виховується не пустими балачками, а реальними справами. Так, ми потребуємо більше часу, але закладені зараз підвалини дозволять нам існувати десятки, а то й сотні років. Вірю, що наш шлях – правильний.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• "БОЮСЯ, ЩО РОЗПОЧНЕТЬСЯ НИЩІВНА ВІЙНА ДО ОСТАННЬОГО УКРАЇНЦЯ", – КОМБАТ "АЙДАРУ"
• ІЛЛЯ КИВА: "Я КУЛЕЮ БУВ, КУЛЕЮ І ЗАЛИШУСЯ"