Про "вимірювання" краси

Якось з осторогою ставлюся до конкурсів краси. Бо ж інтелекту можна набратися, можна розвинути талант, вибудувати стратегію і витренуватися в якомусь виді спорту тощо. І тут можна змагатися, бо тут можна стати кращим, бити рекорди, вдосконалюватися. Врода – на те вона й врода. Саме ж слово говорить саме за себе. Це те, що дане природою, і тут людина не в силі особливо щось змінити (хоча в сучасному світі, звісно, можливо все… ) Хоч і зазвичай в конкурсах краси є різні блоки, які стосуються і розуму, і таланту. Однак, будьмо відвертими, оцінюють переважно не за це.

Усвідомити, що не так вже добре катаєшся на лижах чи розв'язуєш математичні задачі – це означає усвідомити, що є куди рости. І стимул до вдосконалення може з'явитися. А як це, усвідомити, що ти некрасивий/а? Коли місто, область, країна, світ не віддали за тебе голоси? Самооцінка може якщо не впасти, то принаймні похитнутися. У дорослих – все це інакше. До того ж, якщо ти вже йдеш на такий конкурс, то розумієш, що результати можуть бути різними. Турбують, власне, діти.

Особливо дитячі конкурси краси. Як ви поясните дитині, чому вона не стала принцесою, міс дитсадок, міні-міс тощо? І навіть якщо поясните, де гарантія, що така незначна поразка не закарбується рубцем на серці?

І зрештою, навіщо вбивати в дитині дитинство макіяжем (адже не без цього) і недитячими сукнями-костюмами?

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій.Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.