Чому волиняни тікають за кордон

Коли говорять про виїзд за кордон, зазвичай люди займають кардинальні позиції. Одні кажуть, що інакше, як власною працею в Україні, державу не побудуєш. Інші ж стверджують, що не бачать перспективи та сенсу дешево продавати свій час і працю. Так, звучить дивно, коли людина з вищою освітою фасує одяг на виробництві, але не менш дивно, коли дипломований фахівець отримує копійки за свою роботу. І не тому, що погано працює, а тому що такий рівень економіки в України.

Безглуздою звучить фраза "антизаробітчан" про те, що за кордоном ніхто нікого не чекає і розкішного життя там немає. Безглуздо звучить тому, що у нинішніх умовах (а стіна Союзу вже давно рухнула і кордони стали умовні), це прекрасно розуміють заробітчани і готові працювати, можливо, навіть у гірших умовах, але за більші гроші, з перспективою щось відкласти на потім.

Дедалі частіше навіть самозайняте населення готове їхати на заробітки за кордон, оскільки нестабільність витрат в Україні не дозволяє спрогнозувати прибуток, наважитися на кредит тощо. І ті, хто хоче розвивати власну справу в Україні, воліють перший капітал заробити на хлібах за кордоном. Зрештою, цим же ж шляхом уже йшло чимало нині успішних бізнесменів.

Кожна зі сторін має рацію. І головне в цій ситуації – не засуджувати, а поважати вибір. Тим паче, що саме заробітчани дотують чи не кожне село Волині. Дотують, аби повернутися.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій.Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.