Сміттєві покидьки

Котик до останнього подиху не буде гадити там, де живе. Хіба він буде присмерті і фізично не зможе сходити в туалет подалі.

Людина може гадити там, де їсть, спить, дихає, гуляють її діти.

Днями чистили одну місцину на Гнідавській для тренувань. Менше, аніж за годину, було з десяток мішків зі сміттям. Стаканчики, пляшки, пачки від соусів, обгортки, пакети... Фі. Під час кожного такого громадського прибирання дивуюся, де ті люди виросли. Хочеться взяти і весь той непотріб викинути їм у постіль. Чесно.

Та навіщо далеко ходити... На клумбах біля мого під'їзду кожної весни сотні недопалків. Ну як можна кинути сміття собі під носом? Мало того, що засмічують повітря, то ще й клумби. Ніколи не зрозумію.

І з іншої сторони усвідомлюю, що така волонтерська, громадська робота, на кшталт, толок, нагадує Сизифову працю. Бо сміття буде і буде, і буде, доки не настане реальне покарання. Треба змінювати систему протягом цілого року, а не лише одного весняного дня.

Де ті громадські роботи, які може назначити суд за правопорушення?

Де реальні штрафи?

Ну всі ж живемо в смітті і кожен по одинці хоче, аби було комфортно. А для цього треба міняти підходи, а не чекати покоління нових, не розчарованих волонтерів. Які, безумовно, з'являться. Як і розчарування, якщо не змінювати тотально підхід до проблеми.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій.Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.