Vox Dei: розіграші від волинських коміків і над ними

Про те, що 1 квітня – брехня всесвітня, відомо всім. Цього дня треба бути особливо уважним, аби не "купитися" на жарт. Попри це, розіграші цього дня заради веселощів, а не задля знущання. Адже 1 квітня – День сміху.

Напередодні ІА "Конкурент" запитав у відомих волинських коміків, екс-КВНщиків, як розігрували їх і як жартували над кимось вони.

Андрій Собуцький, журналіст:

"Наймастабніший розіграш я зробив над колегою – журналістом Дмитром Кузнєцовим. У нього день народження 1 квітня, а ще він він фанат футбольного клубу "Інтер" (Італія). Я зробив публікацію про те, що він виграв конкурс на посаду прес-аташе цього італійського клубу. І майже всі на Волині повірили.

Найбільш жорсткий "розвід" був іще в школі.... Я був гравцем шкільної команди з баскетболу. І от напередодні 1 квітня один із гравців пустив інфу, що завтра змагання. Майже вся команда не пішла на уроки, а поїхала в іншу школу на турнір, якого не було".

Валерій Стернійчук, голова ГО "Волинський актив молоді", керівник event-агенції "Ранкова команда":

"Колись я розіграв своїх друзів тим, що заздалегідь сказав, що 1 квітня потрібно бути у визначеному місці о 7:00 ранку, де за їх участі будуть знімати відеосюжет для ефіру. Фішка в тому, що 31 березня у друзів був корпоратив, вранці вони ледве-ледве прокинулись з великими труднощами, "причепурились", взяли "ноги в руки" і бігом на зйомку, але насправді там їх чекало лише порожнє місце (без жодної живої душі), і згодом смс-ка від мене: "З 1-им квітня. Гарного і бадьорого ранку".

"Багато гучних слів вислухав я на свою адресу, але потім все ж таки реабілітувався і зумів організувати їм веселе і незабутнє свято (в той день ми робили гумористичне шоу), тому весело було усім".

Андрій Зубенко, директор радіостанції "СІД FM":

"Я полюбляю дружину час від часу розігрувати різноманітними фразами, на кшталт:

– Що сталося?

– Ой, і не питай...

Хоча насправді нічого такого не сталося. Але в мене чомусь дружина вважає, якщо я просто сиджу і, наприклад, годую сина нашого, і поки він там пережовує, я собі про щось думаю, що в мене якісь проблеми:

– Що таке? Все нормально?

І я одразу:

– Ой, не питай. Таке вже...

Або ж, коли до мене хтось телефонує, я переговорив, а потім кажу:

– Ой, тут таке говорили...

Вона, правда, на мене дуже свариться. Ну, і в межах сварки "ти мене не любиш" і тому подібне. А я просто не люблю, коли з мухи слона роблять.

А ще я завжди полюбляв збивати людей з пантелику, коли готував інтерактиви на радіо і треба було гравцям дати відповідь на якесь запитання. Вони вже наче впевнені, що от цей варіант правильний, а я: "А, може, все ж таки поміркуємо в той бік?" Ну, і це часто призводило, що вони відповідали неправильно, і можливість перемогти мав наступний гравець. З одного боку, це було нечесно. Але я так зазвичай робив тільки з тими слухачами, які були "наглі, бо щодня хотіли щось виграти. Тому я постійних переможців відводив в інший бік, щоби дати можливість пограти й іншим. Це було без образ.

Був ще один курйоз зі мною. Я насипав собі в чашку кави, треба було поставити чайник. А хтось з моїх колег взяв і просто холодною водою залив. Я собі подумав: "О, зараз поп′ю кави". Перемішав так інтенсивно, але відчуваю, що кава, м′яко кажучи, не надто тепла. Може, це був розіграш, а, може, випадковість".