Поділитись:

Політичне життя Волині: підсумки 2017 року

П'ятниця, 29 грудня 2017, 15:30

Політолог Антон Бугайчук, який раніше був журналістом, а зараз працює у штабі народного депутата Ігоря Гузя, підбив підсумки волинського політичного життя у 2017 році.

Серед основних подій, які відбулися цьогоріч у політиці Волині, смерть Миколи Романюка і боротьба за мерське крісло, активність депутата Луцької міської ради Андрія Покровського, масшатбні вибори в ОТГ, протистояння ОДА та облради, хитка позиція міського голови Ковеля Олега Кіндера тощо.

Подаємо аналіз Антона Бугайчука без змін:

1) Найважливіша, трагічна подія, яка вплинула не тільки на Луцьк, але і на всю область, – це втрата міського голови обласного центру Миколи Романюка. Микола Яросавовоич мав значний авторитет далеко за межами Волині та "замкнув" на собі певний політичний баланс у нашому місті після місцевих виборів 2015-го року. Без нього вже за місяць умовна більшість у міській раді розвалилася, а головні опоненти – команда Ігоря Палиці – почали за рахунок шантажу "підкорювати" ЛМР для себе.

Секретар міськради Юлія Вусенко, заступники Тарас Яковлев, Юлій Моклиця та Сергій Григоренко за підтримки "Самопомочі", "Солідарності" та політичного "підрозділу" групи "Континіум" опиралися цьому кілька місяців, проте політичне лобі Палиці та його товариша Ігоря Коломойського на той час було сильнішим. У вогнищі боротьби майже розвалилася фракція "Солідарність", зникла фракція РПЛ, втратили посади у виконкомі та у депутатських комісіях всі нелояльні до УКРОП депутати.

Проте така боротьба простимулювала значні зміни в інформаційному просторі області. Щоб підтримати алтернативу Палиці та його вертикалі, був фінансово підтриманий телеканали, дві газети, створений координаційний центр для кількох інтернет-видань. Журналісти змогли "під шумок" добитися підвищення зарплат, що вже непогано. Також наприкінці року отримав підтримку новий "тіньовий уряд" міста на чолі із Юрієм Моклицею, Тарасом Яковлевим та Сергієм Григоренком.

Намагалися не пасти задніх і укропівці. Друге дихання отримав "Аверс", не збідніли й інші лояльні медіа, яким тепер доводиться більше писати про досягнення луцьких керманичів, а не критикувати їх.

Хоча суттєво постраждали журналістські стандарти на користь політичної доцільності влучно "мокнути" конкурентів…

2) Активізація "Континіуму" та посилена увага до Волині з боку команди Порошенка фактично створили певну противагу Ігор Палиці. Так, його репутацію підточили численними критичними публікаціями, а плани щодо освоєння природних ресурсів області поки успішно помирають у коридорах судів, Генпрокуратури та Волинської ОДА. Значна частина волинян вже не сприймає Палиці як нового сильного лідера, який "прийде і порядок наведе". Отож, станом на кінець 2017-го на Волині вже точно не "приватна".

Водночас суттєвої альтернативи так ніхто і не запропонував. Володимир Гунчик не зміг створити для себе образ чогось більшого, ніж представник вертикалі Порошенка на Волині, а лідер "Континіуму" Степан Івахів фактично "воює" із Ігорем Палицею лише "з-під палиці" Адміністрації Президента.

Політичні амбіції, незалежно від двох кланів у Луцьку, почав проявляти Андрій Покровський. Проте його амбіції та фінансові можливості не виходять за межі міста, а лобістських можливостей не завжди вистачає, щоб захистити свою позицію навіть у Луцькій міській раді.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ ПРО ОКРУГИ БЕЗ ДЕПУТАТІВ

"Демократичні" сили, осередки яких на Волині фактично очолюють громадські активісти, так і не добилися суттєвого прогресу. "Народний контроль" може записати собі в актив вибори у Любомльській ОТГ, які очолив лояльний до них Роман Ющук та кілька депутатів. "Громадянська позиція", "Самопоміч" та ВО "Свобода" теж змогли добитися локальних успіхів у деяких громадах, проте говорити про їх успішну стратегію на тернах усієї області не доводиться.

3) Загалом вибори до рад ОТГ показали, що лояльність до політичних сил та їх лідерів як правило програє лояльності до "близького та знайомого" сільського/селищного/міського голови. Таку тенденцію можна пояснити лише тим, що виборці, навіть після створення умовно нових громад, віддають перевагу знайомим та перевіреним управлінським підходам від тих, із ким живуть на одній вулиці чи в одному кварталі. Ну а про тотально низку довіру до партійних брендів в країні ви, мабуть, знаєте. І тут навіть "гречка" іноді не допомагає.

Відносно непогані результати на кількох етапах цих виборів разом із УКРОПом показали "Батьківщина" та "Солідарність". Білосердечним тут допоміг досить популярний на всеукраїнському рівні лідер, а "порошенківцям" – адмінресурс та частина місцевих голів, які добровільно чи примусово погодилися балотуватися саме від цієї політсили.

Серед мажоритарників свої інтереси повноцінно змогли захистити Ігор Гузь та Степан Івахів. У їх округах здебільшого перемагали саме ті голови та депутати у громадах, яких фінансово чи кадрово підтримували депутати. У окрузі Ірини Констанкевич команда Палиці програла важливі Колківську та Любешівську ОТГ, а тому там Ірина Мирославівна може не знайти адміністративної підтримки під час прийдешніх парламентських виборів.

Ну а Сергій Мартиняк та Ігор Лапін ще більше втратили позиції на "своїх" мажоритарних округах. Так, на "вотчині" Мартиняка вже почав працювати на прийдешні вибори укропівець В'ячеслав Рубльов, а у Луцьку "нова влада" навіть не збирається налагоджувати діалог із представником міста у Верховній Раді.

4) Зберігається фактичне протистояння більшості у Волинській облраді та Волинської ОДА. Депутати з подачі голови Ігоря Палиці системно "рубають" програми розвитку від адміністрації, перетягують на себе ковдру щодо розподілу коштів облбюджету та використовують кожен привід для того, аби створити для очільника ОДА Володимира Гунчика імідж "диверсанта", "прислужника Порошенка" та "фіскала", який не дбає про інтереси області. В цьому вони солідарні із народним депутатом Ігорем Гузем.

Апогеєм таких "войнушок" став розгляд питання про розподіл госпітальних округів на Волині в рамках медреформи. Він яскраво показав, що у сесійній залі облради Гунчика можна в чергове "розмазати", проте, коли рішення приймають в Києві, він може відмовчатися на сесії і зробити по-своєму. Отож, Волинь отримала лише 3 госпітальні округи: Ковельський, Нововолинський та Луцький, а не 5 чи 6, як пропонували в облраді.

А загалом такі випадки показують, що репутаційно Волинська ОДА здебільшого програє, але коли ти не на виборній посаді і маєш керівництво у столиці, на це можна не дуже зважати… поки не прийдуть вибори. Адже вже станом на зараз Володимир Гунчик – далеко не найкраща кандидатура довіреної особи Порошенка на Волині.

UPD: Ймовірна заміна Володира Гунчика на посаді голови Волинської ОДА на силовика Олександра Савченка – це один із кроків для "взяття під контроль" області командою Порошенка. Більше про це уже в 2018-у, бо офіційно це має статися у січні.

5) Якщо у Луцьку цей рік тривали різні перетрубації, у Володимирі та Нововолинську "все стабільно". Багаторічні міські голови та лояльні до них більшості в радах знайшли спільну мову із командою мажоритарника Ігоря Гузя, а всі інші їх реальні та потенційні опоненти фактично маргіналізовані.

Інша справа – Ковель. Коли у сесійну залу заходить натовп за підтримки опозиційних депутатів і не випускає міського голову із приміщення, складно знайти кращий "дзвіночок" для мера Олега Кіндера. На виборах 2015 року він отримав мінімальну перевагу. Така ж хитка підтримка Кіндера серед депутатського корпусу. А ще він не змін в кращих традиціях української політики сформувати в місті лояльне до себе інформаційне поле. Щоб показати досягнення команди Кіндера, журналістів доводиться привозити із Луцька.

Надрукувати
мітки:
коментарів