Кадровий потенціал проектувальників в Україні залежить від роботодавців

Про розвиток будівельного ринку говорить не тільки зростання кількості об'єктів, а й підвищення попиту на фахівців у цій сфері. Відкриваються нові проектні та архітектурні бюро, а в одному тільки Києві за останній рік пройшло кілька десятків профільних заходів. Але чи готові фахівці відповісти вимогам ринку і наскільки дружнє це середовище до молодих талантів?

За даними експертно-аналітичного центру Міжнародного кадрового порталу HeadHunter Україна, в сфері будівництва з початку 2017 року було розміщено близько 8 тисяч вакансій. 23% з них були за фахом "інженер", 20% – "проектувальник, архітектор".

Лише 11% роботодавців готові найняти співробітника без досвіду. Зацікавити на співбесіді в такому випадку можна знанням англійської – його вже знають 78% претендентів – і володінням програм моделювання: AutoCAD, ArchiCAD, V-Ray, SketchUp.

На сьогодні в Україні 50 вишів готують студентів спеціальностей "будівництво та архітектура", щорічно випускаючи від 20 до 200 фахівців. Про те, як вирішується питання самореалізації упродовж навчальних років, розповів студент 4 курсу архітектурного факультету КНУБА Микита Солдаткін.

"Працювати за фахом я почав ще на 3 курсі, співпрацюючи з головним архітектором проектів. Один з моїх варіантів мультифункціональної будівлі в історичній частині Коломиї був обраний на містобудівній раді та отримав хорошу оцінку від мера міста і замовників", – розповів він.

Студент наголосив на важливості участі в архітектурних конкурсах, співпраці зі Школою урбаністики, завдяки чому не тільки розвинув свої навички, а й став затребуваний ще до отримання диплома. Для студентів це найдоступніший спосіб отримати уявлення про те, чого очікують від учасників архітектурних конкурсів в світі, адже мало хто з викладачів розуміється на сучасних світових тенденціях, оскільки українська освіта в сфері проектування все ще закрита від зовнішнього світу.

У такій ситуації мотивованих студентів залишається не так багато. У групі Микити всього кілька студентів-практиків. Із його слів, на сьогодні за фахом працюють не більше 15-20% випускників. Можна припустити, що, крім вихідців з будівельних і архітектурних вузів, в професії виявляється чимало талановитих самоучок.

Про проблеми на рівні освіти розповідає викладач кафедри міської архітектури того ж КНУБА Дмитро Беспалов.

"Наступного року буде 10 років, як я викладаю. За цей час в країні змінилися президенти і відбулися реформи, а наш університет так і залишається острівцем стабільності. Студенти навчаються за програмою 80-х років, і досі від них вимагають готувати креслення від руки, а не в спеціалізованих програмах. Безумовно, ручна робота відточує майстерність. Початківців водіїв тренують на машинах з механічним двигуном, щоб автомат дався їм легше. Але в цьому випадку креслення на ватмані в порівнянні з AutoCAD – це навіть не механіка, а паровий двигун", – пояснює Беспалов.

Зі слів Беспалова, занадто часто студенти не готові ухвалювати рішення і мислять настільки шаблонно, що без методички чи прикладу не готові виконати завдання, реалізувати проект, ба,більше, запропонувати щось інноваційне. З такими навичками вони не можуть претендувати на посаду вищу ніж кадоператор – технічний помічник інженера. При цьому професія проектувальника зараз затребувана, і наші фахівці могли б себе реалізувати не тільки в Україні. Але, як підкреслив викладач, більшість студентів не відповідає запитам ринку.

Але що говорити про учнів, коли самі викладачі скаржаться, що серед них мало практиків. Кадровий голод починається ще тут. В університеті, за визнанням студентів, залишився радянський принцип підготовки "фахівця широкого профілю", а не вузькоспеціалізованого, як на Заході. Це пояснюється відривом викладачів від потреб ринку. Саме тому для балансу виші змушені запрошувати на допомогу експертів-практиків.

Так, директор Інституту "Київдормістпроект" Володимир Воробйов вже багато років є членом екзаменаційної комісії в КНУБА та НТУ. З року в рік, перевіряючи випускні роботи студентів, Воробйов зауважує, як падає рівень підготовки майбутніх фахівців.

"Студенти часто "козлять": особливим чином копіюють роботи минулих випускників, звичайно, не вносячи в них нічого від себе. Їх майбутнє як проектувальників вселяє побоювання, адже що в такому випадку вони можуть запропонувати роботодавцеві і місту – їх кінцевому споживачеві? Є, звичайно, ініціативні і перспективні студенти, рука у них набита ще за часів студентської практики, і такі роботи відразу впізнаються", – коментує Воробйов.

За можливістю проектний інститут регулярно приймає у себе практикантів з профільних вузів, залучає їх в робочі проекти, щоб вони бачили роботу зсередини, пропонували й реалізували власні ідеї і відчували свою значимість.

"До послуг нашої організації замовники зазвичай звертаються, коли йдеться про масштабні і складні проекти. Наші фахівці в буквальному сенсі найдосвідченіші в Україні, середній стаж співробітників КДМП – приблизно 25 років. Студентам є чому повчитися. Ми, звичайно, намагаємося їх направляти. Приємно, що після практики вони залишаються у нас, отримують посади і через якийсь час вже самі тренують новачків", – розповідає Воробйов.

Євгенія Снагощенко, студентка 4 курсу факультету будівництва доріг НТУ, прийшла на практику в КДМП влітку і залишилася працювати у відділі перспективного розвитку вулично-дорожньої мережі. Розповідає, що тут її вперше зацікавила професія, якої вона навчається.

"Тільки на практиці починаєш розуміти те, про що слухав на лекціях. Я працюю над проектами КДМП, це реальні кейси, які випереджають теорію з підручників. Навчальний рік тільки почався, а нові знання вже допомагають мені в навчанні. Нарешті, набивши руку в тому ж AutoCAD, я набагато швидше виконую завдання викладачів", – зазначає вона.

Дмитро Беспалов вважає, що ефективним кроком, крім такої практики, стали б програми обміну між українськими та європейськими вузами.

"Необхідний мені заряд і натхнення я свого часу отримав на конференції в Лейпцигу. Там професори – це проповідники від архітектури і справжні рок-зірки", – ділиться викладач. – "І найсмішніше і найнеприємніше у всій цій історії, що європейці готові приїжджати до нас з лекціями, але тут їх просто нікому зустрічати".

Виходить, що, якщо гравці ринку не почнуть залучати до своєї роботи ініціативних студентів, допомагати їм із зануренням в міжнародний досвід, проектувати й будувати в Україні – скоро буде нікому. Поки що профільні заходи нагадують швидше "міжсобойчик" для своїх, нехай і проведений з розмахом, ніж відкрите середовище для тих, хто готовий працювати і вчитися.