«Коли ворожі танки були на Житомирській трасі, я стояв з речами у ТЦК»: історія волинянина з позивним «Оса»

Неділя, 22 листопада 2026, 17:44

Віталій із позивним «Оса» – головний сержант зенітного ракетного дивізіону 100 окремої механізованої бригади. До повномасштабної війни він працював на деревообробному підприємстві, а 13 березня 2022 року вирішив знову стати до лав Збройних сил України. Сьогодні військовий відповідає за бойову підготовку особового складу та вважає головним не кар’єрне зростання, а користь для свого підрозділу.

Історію захисника розповіли на сторінці 100 окремої механізованої бригади.

Позивний «Оса» закріпився за Віталієм ще під час строкової служби у 2004 році. Тоді він служив у 80 окремому аеромобільному полку, де отримав звання молодшого сержанта. Після завершення строкової служби у 2006 році повернувся до цивільного життя та працював на деревообробному підприємстві «Цунамі» у Рожищі.

Віталій родом із села Топільне. Понад десять років тому разом із дружиною Іриною та двома дітьми – Мартою і Марком – переїхав до Луцька.

Після початку повномасштабного вторгнення чоловік вирішив знову долучитися до війська.

«13 березня сказав дружині, що стаю на захист Батьківщини. Коли ворожі танки були на Житомирській трасі, я стояв з речами у ТЦК», – пригадує військовий.

За його словами, дружина поставилася до цього рішення з розумінням. Сам Віталій усвідомлював, що попереду непростий шлях, однак не міг залишатися осторонь, коли країна потребувала захисту.

Свою службу після повернення до ЗСУ він розпочав в автомобільній роті 100-ї бригади територіальної оборони. Там був командиром відділення і прослужив близько півтора року. Згодом вирішив перевестися до зенітного ракетного взводу, де обійняв посаду стрільця-зенітника.

«Мені не вистачало бойової двіжухи, і я вирішив перевестися до зенітного ракетного взводу, де на той момент була посада стрільця-зенітника», – розповідає «Оса».

Згодом на основі взводу сформували зенітний ракетний дивізіон. Разом із підрозділом зростав і військовий досвід Віталія: він пройшов шлях від командира відділення до головного сержанта.

Нині одним із його основних завдань є бойова підготовка військовослужбовців. Віталій наголошує на важливості злагодженості, дисципліни та професійності особового складу, адже від цього залежить готовність підрозділу діяти в складних умовах.

Водночас чоловік каже, що ніколи не прагнув посад чи звань заради кар’єрного зростання.

«Як тоді, так і зараз я не ставлю перед собою мету досягати якихось кар’єрних вершин. Мені важливо бути там, де я зможу принести максимальну користь для свого підрозділу», – зазначає військовий.

Поза службою Віталій має кілька давніх захоплень. Він досвідчений мисливець, займається розведенням курцхаарів – мисливських собак, а також голубівництвом. Особливо цікавиться миколаївськими високольотними голубами. У родині також живе собака Аббі.

Полювання чоловік сприймає передусім як відпочинок на природі та можливість відволіктися від повсякденних турбот.

До повномасштабного вторгнення Віталій займався столярством і не виключає, що після війни повернеться до цієї справи. Водночас розглядає можливість продовжити військову службу.

«Після війни цілком можливо, що я продовжу службу в лавах ЗСУ, або ж повернуся до своєї улюбленої справи – столярства», – ділиться планами «Оса».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: