«Знав, що мене чекає мама»: боєць волинської 14-ї бригади розповів про повернення з російського полону

П'ятниця, 20 листопада 2026, 19:12

У російському полоні боєць волинської бригади 14 ОМБР Василь пережив голод, холод і приниження. За тих обставин навіть кілька додаткових хвилин на прогулянці ставали великою радістю. Але попри все він до останнього вірив, що повернеться додому. Знав, що на нього чекають мама та рідні, і тримався за цю думку.

Про це розповіли на сторінці бригади.

«Треба було триматися з усіх з сил, зібравши волю в кулак. Справді, було надзвичайно важко витримувати тамтешній режим і водночас не втратити розум. Я ж знав, що мене тут чекала мама, сім'я. Вірив у це аж до самого повернення додому».

У полон Василь потрапив у березні 2022 року. За цей час відбувалися події, про які він дізнавався уривками – крізь потік російської пропаганди, яку треба було фільтрувати.

Навіть коли вже сидів в українському автобусі й бачив українські номери, до кінця не вірив, що повертається додому. І лише коли автобус перетнув кордон України, Василь нарешті усвідомив: він удома!

Найперше зателефонував мамі. А коли рідні приїхали провідати його, емоцій уже не стримував. Не приховує – стояв і плакав. Щоправда, як сам жартує, було темно, тож цього ніхто не побачив.

Після пережитого навіть дивитися людям в очі зміг не відразу – звичка з полону відводити погляд ще довго давалася взнаки.

За роки неволі Василь особливо гостро відчув цінність простих речей: просто стояти з піднятою головою…

Після звільнення та проведення передбачених заходів, з Василем зустрілася начальниця секції цивільно-військового співробітництва Князівської бригади майор Світлана Калініна.

Вона привітала його з поверненням, передала подарунки від бригади, допомогла зорієнтуватися з нагальними питаннями та проконсультувала з приводу оформлення необхідних документів. А ще виконала окреме побажання Василя – привезла йому Київський торт.

«З поверненням, побратиме! Нарешті можемо особисто подякувати тобі за неймовірну силу духу та стійкість! Ми не забуваємо про своїх. Підтримуємо побратимів після повернення з полону, супроводжуємо їх і допомагаємо адаптуватися до життя вдома».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: