Понад два роки вважався зниклим безвісти: до Луцька «на щиті» повертається захисник Юрій Наплета

П'ятниця, 20 листопада 2026, 14:55

До Луцька «на щиті» повертається захисник Юрій Наплета, який віддав життя за Україну восени 2024 року на Донеччині. Понад два роки рідні чекали на нього та вірили в диво, однак результати ДНК-експертизи підтвердили загибель воїна.

Про це повідомили у Луцькій міській раді.

Юрій Наплета народився 5 травня 1981 року в Луцьку. Навчався у місцевій школі № 3, а згодом здобув педагогічну освіту у Волинському національному університеті імені Лесі Українки. До повномасштабного вторгнення та мобілізації жив і працював у рідному місті, зокрема в компанії «Естро».

До лав Збройних сил України чоловік долучився у червні 2024 року. Після підготовки на полігоні продовжив навчання в Академії Сухопутних військ в Одесі, де здобув офіцерське звання молодшого лейтенанта, чим щиро пишався. Свій останній бій воїн прийняв у вересні 2024 року під час ворожого штурму поблизу села Миколаївка Покровського району Донецької області.

За словами дружини Оксани Вікторівни, Юрій був людиною слова – доброю, чесною та чуйною. Він обожнював подорожі й відпочинок на природі, мав чимало друзів і легко знаходив спільну мову з людьми. Службу у війську вважав для себе великою честю.

«Юра був дуже відповідальним. Усьому, за що брався, повністю віддавався. Під час навчання дуже сильно травмував ногу, однак, незважаючи на складну травму, поїхав у військову частину в Покровськ. Виходив на завдання на позиції, хоч не міг нормально ходити. Йому потрібна була реабілітація і додаткове лікування, а він поїхав воювати», – розповіла дружина захисника.

Понад два роки жінка не втрачала надії, що її чоловік живий і може перебувати в російському полоні:

«Юра був тією людиною, поруч з якою ставало спокійніше. Надзвичайно добрий, щирий, уважний. Людина з великим серцем. Він був моєю опорою, підтримкою, моїм найближчим другом і коханням усього мого життя. Я завжди знала, що можу покластися на нього, що б не сталося. Його доброта, турбота та щирість були теплом, яке наповнювало моє життя. Майже два роки я жила очікуванням, не могла і не хотіла вірити, що мого Юри більше немає. Кожна звістка, кожне слово давали надію, що він живий. Вірила, що він може бути в полоні, що одного дня відчиняться двері і я знову побачу найдорожчі очі, зможу обійняти свого чоловіка і сказати, як сильно його люблю. Я боролася за нього і до останнього вірила, молилася і сподівалася на диво. І навіть тепер, коли страшна звістка підтвердила найгірше, серце відмовляється приймати цю реальність. Зі смертю Юри я втратила частинку своєї душі».

У полеглого захисника залишилися дружина Оксана Вікторівна, мама Людмила Анатоліївна та батько Сергій Ананійович.

Вічна пам’ять і слава Герою!

Редакція сайту новин Волині «Конкурент» висловлює співчуття рідним і близьким.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: