Від будівельника і шахтаря – до воїна комендатури «Шквал»: бойовий шлях прикордонника Сергія з Нововолинська

Історію військовослужбовця Сергія Лукащука, розповіли у Західному регіональному управлінні Держприкордонслужби України.

Сергій родом із Кіровоградщини – там здобув освіту в аграрному технікумі в Олександрії, а з 2003 року оселився у Нововолинську на Волині. У цивільному житті він працював на шахті, ливарному заводі та їздив на заробітки за кордон як будівельник. Саме на Волині, поруч із сім’єю, чоловік зустрів початок повномасштабної війни.

У серпні 2023 року волинянин поповнив лави ДПСУ. Свій шлях у війську він розпочав у Волинському прикордонному загоні, а згодом перевівся до 7-го прикордонного Карпатського загону, де приєднався до протитанкового підрозділу ПКШР «Шквал».

Бойове хрещення Сергій пройшов у 2024 році, коли російські війська пішли в наступ на Харківщині. Тоді найбільше переживав, аби не схибити й не підставити під удар себе чи товаришів. Із досвідом прийшло розуміння: на передовій вирішальними є не лише технічні вміння, а й згуртованість, довіра та миттєва взаємодія в команді.

Наступним випробуванням стали запеклі бої у Серебрянському лісі. За час служби боєць навчився пілотувати FPV-дрони, працював у розрахунках протитанкового комплексу «Стугна» та важкого безпілотника «Вампір», а також допомагав із логістикою та забезпеченням бійців на передових позиціях.

«Коли працюєш із людьми, важливо, щоб усі розуміли одне одного з півслова. Часом від тебе залежить чиєсь життя. Тому треба бути зібраним і чітко виконувати свою роботу», – говорить Сергій.

За час війни побратими перетворилися для нього на найближчих людей. Позаду залишилися важкі виходи, випробування та гіркі втрати. Військовий зізнається, що згадувати загиблих друзів досі боляче, адже кожен із них залишив глибокий слід у його душі.

«Ми проводимо разом увесь час – 24/7. Вони стали частиною мене, моїх думок, моєю другою родиною», — ділиться військовослужбовець.

Попри постійну зайнятість і небезпеку, Сергій щодня намагається вийти на зв’язок із дружиною, мамою та братом. Коли ж часу на дзвінок немає, відправляє рідним коротке «Все добре» – два слова, які стають для них головною опорою.

Після перемоги захисник понад усе прагне повернутися додому неушкодженим, міцно обійняти дітей і присвятити час двом онукам. Саме думки про рідних та віра у мирне майбутнє дають йому сили тримати стрій.

«Хочеться просто повернутися додому, побачити всіх своїх, побути з дітьми й онуками. Це те, чого чекаєш і заради чого тримаєшся», – говорить прикордонник.

І саме заради цього мирного майбутнього своєї родини Сергій разом із побратимами щодня продовжує тримати оборону.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• «Кордон сам обрав мене»: майор Волинського прикордонного загону розповів про свій військовий шлях
• «Зробити наше небо чистим»: історія «Ангела» з Волинського прикордонного загону
• За мужність і стійкість на фронті: троє волинських прикордонників отримали державні нагороди(фото)