Музика попри війну: як юна піаністка із Запоріжжя опановує орган у Луцьку (відео)

Понеділок, 09 листопада 2026, 08:55

Для Вікторії Бейріт гра на органі колись здавалася чимось фантастичним. Проте вже другий рік поспіль студентка третього курсу музичного відділення Волинського фахового коледжу культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського успішно опановує цей величний інструмент як додаткову спеціалізацію.

Про що повідомило Суспільне.

До початку повномасштабного вторгнення дівчина мешкала в селі Кінські Роздори Запорізької області та відвідувала музичну школу в Пологах, де навчалася грі на фортепіано. Війна змусила її разом із рідними залишити рідний дім і переїхати на Волинь.

Оселившись із дідусем та бабусею в селі Квітневе, родина придбала піаніно. Для налаштування інструмента запросили майстра – Петра Сухоцького, який і став майбутнім викладачем Вікторії.

«Я поїхав, дивлюся: дівчина займається на фортепіано. Ну, пограє мені трошки. «Ти збираєшся вступати?». «Збираюся». То я її загітував, щоб вона не в Запоріжжя вступала», – розповів Петро Сухоцький.

Юна музикантка пригадує, що за шкільних років фортепіано було для неї швидше хобі, якому вона приділяла небагато часу. Переїзди через війну позбавили її можливості повноцінно тренуватися, що зробило період підготовки до вступу одним із найважчих у житті. Через тривале очікування власної черги під час творчого конкурсу дівчина сильно нервувала.

«Пам’ятаю, що заграла тоді погано, чесно. Чогось думала, що мене навіть не візьмуть. Але взяли, і я цьому рада», – зізналася Вікторія Бейріт.

У коледжі дівчина продовжила вдосконалювати фортепіанну майстерність, а з третього курсу вирішила спробувати себе в органі. Вперше вона почула його на першому курсі під час концерту в соборі Святих Петра і Павла, де її зачарувало величне звучання.

«Мені було цікаво, як на ньому грати, бо, для мене грати руками й ногами одночасно було щось неможливе. І в цьому і цікавість. Зараз дуже подобається саме ногами грати. Тут багато регістрів. Він може по-різному звучати», – сказала музикантка.

Практичні заняття на органі відбуваються двічі на тиждень безпосередньо в соборі. Удома ж дівчина розучує партії для рук на піаніно, а рухи ніг відпрацьовує на уявній педальній клавіатурі:

«У музичній школі грала середню програму. Уже в коледжі почала грати серйозні твори, особливо Баха. Баха дуже люблю. Грала його декілька концертів. Там важливу роль відіграє артикуляція. Цікаво його пограти різними штрихами, оскільки він багато писав поліфонії»

Сьогодні студентка почувається за органом набагато впевненіше, хоча інколи ще розмірковує над вибором потрібних регістрів. Найбільшим викликом для неї залишається баланс між технікою та емоціями.

«Мені здається, що мені трохи важче з емоціями, певно. Якщо грати суто щось технічне, наприклад арпеджіо, то це ж не музика. Але якщо думати лише про музику, але мимо нот, то це теж не діло. Тому треба поєднувати і все розвивати», – додала музикантка.

Перед виступами та заліками Вікторія досі відчуває хвилювання, з яким справляється за допомогою дихальних вправ і ретельної підготовки.

«Єдиний спосіб – це просто добре підготуватися. Коли я погано граю, я аналізую, що десь я не довчила, можливо, зарано ще виходити на сцену», – додала вона.

Окрім цього, юна виконавиця приділяє увагу фізичному здоров’ю рук та уникає перенапруження м’язів і сухожиль:

«Хтось переграє руки, хтось ні. Бували моменти, коли щось боліло, але головне вчасно зупинитися і зрозуміти чому. Зазвичай від того, що неправильно граєш або забагато граєш важкої техніки, наприклад, октав»

Навчальний процес займає майже весь час дівчини. Щоб зберегти руки від травм, вона навіть відмовилася від улюбленої раніше гри у волейбол. Заради практики студентка також підпрацьовує концертмейстером у класі флейти в музичній школі №2.

Повертатися на Запоріжжя родина не планує. Наразі Вікторія готується до вступних іспитів у вищий навчальний заклад та розглядає можливість пов’язати своє подальше життя саме з органом.

«До Запоріжжя ми не повернемося, на жаль. Тут в мене вже і родичі. Буду вступати, відповідно, і інше місто буде.Чи повернуся в Луцьк – не знаю. Можливо, буду і далі грати на органі, бо моя любов до Баха і органу конектяться, тому можна було б далі грати», – додала Вікторія Бейріт.

Попри вимушений переїзд і складні випробування війни, Вікторія знайшла своє нове покликання в музиці, перетворивши дитяче хобі на професійний шлях і відкривши для себе величний світ органної творчості.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: