Матінка Єва, яка любила голубів: у Луцьку згадують монахиню з великим серцем (фото)
Її впізнавали на Театральному майдані, фотографували поруч із голубами, а її доброта стала невіддільною частиною міського пейзажу. Схимонахиня Єва Кирилюк п’ять років тому відійшла у вічність, але пам’ять про жінку зі світлою душею досі живе в серцях тих, хто її знав.
Спогадами про неї подіились у фейсбуці Волинської єпархія Православної Церкви України.
У Луцьку є люди, які залишають по собі значно більше, ніж спогади. Вони стають частиною міста, його настрою, його історії. Їх пам’ятають не за гучними словами чи великими вчинками, а за тихою щоденною добротою, яка зігріває навіть незнайомих людей. Саме такою була схимонахиня Єва Кирилюк – монахиня, яку багато хто знав як жінку, що годувала голубів на Театральному майдані.
29 жовтня минає п’ять років від дня її упокоєння. Матінці Єві був 91 рік. Вона залишила цей світ, але історія її життя – про глибоку віру, милосердя і любов до всього живого — заслуговує на те, щоб про неї згадували знову і знову.
Жінка, яку знали за голубами
Для багатьох лучан образ матінки Єви нерозривно пов’язаний із Театральним майданом. Вона приходила туди, щоб погодувати голубів. Здавалося б, така проста справа, але саме з таких маленьких жестів і народжується справжня людяність.
Поки хтось поспішав у своїх справах, вона знаходила час зупинитися, розсипати зерно й поспостерігати за птахами. Голуби зліталися до неї, а звичайна міська площа на мить ставала місцем особливого спокою.
Не раз матінка Єва потрапляла в об’єктиви фотографів. Її знімали серед голубів, і згодом вона сама стала своєрідним обличчям Луцька – впізнаваним, теплим і справжнім.
У цьому образі було щось дуже близьке кожному: літня жінка, яка не проходить повз тих, хто потребує допомоги. Їй не потрібні були особливі нагоди, щоб зробити добро. Вона просто жила так, як підказувало серце.
«Встану собі зранку, зберуся помаленьку і йду на ринок. Там купую пшеницю чи хліб», — розповідала монахиня.
За цими простими словами – цілий світ. Щоб нагодувати птахів, потрібно було прокинутися, зібратися, дійти до ринку, витратити власні гроші. І робила вона це не заради подяки чи уваги, а тому, що відчувала відповідальність за маленькі життя поруч.
Можливо, хтось і не знав її імені, але впізнавав силует на площі. Для когось вона була просто знайомою монахинею з голубами. А для самого міста – нагадуванням про те, що доброта не потребує гучних слів.
Коли голуби прилітали до її вікна
Особливо зворушлива історія пов’язана з останніми роками життя матінки Єви.
Коли жінка занедужала й уже не могла, як раніше, ходити на Театральний майдан, голуби почали прилітати до неї на вікно.
У цьому є щось дивовижно ніжне. Та, яка стільки років сама приходила до птахів, одного дня вже не могла вийти до них. І тоді вони ніби самі знайшли дорогу до неї.
Чи можна напевно сказати, що птахи пам’ятали свою годувальницю? Напевно, ні. Але для людини, яка все життя бачила в кожній живій істоті Боже творіння, такі миті, мабуть, мали особливий сенс.
Матінка Єва називала голубів Божими провісниками. І коли вони прилітали до її вікна, це могло бути для неї тихою втіхою – маленьким знаком того, що світ, якому вона віддавала свою любов, не зник за межами її кімнати.
Її доброта ніби повернулася до неї у вигляді тих самих птахів, яких вона колись годувала на міській площі.
Не лише голуби: вона жаліла безпритульних котів і собак
Милосердя матінки Єви не обмежувалося птахами. Вона підгодовувала й бездомних котів та собак.
Тих, хто не мав господаря, теплого дому чи миски з їжею, вона також не залишала без уваги. Для неї це були не просто вуличні тварини, повз яких можна пройти. Це були живі істоти, які відчували голод і холод, потребували турботи та захисту.
У її ставленні до них не було вибіркової доброти. Вона допомагала тим, кому могла, – тихо, без зайвих слів і без очікування винагороди.
Можливо, саме в цьому й полягала особливість її світлої душі: вона не ділила світ на важливе й неважливе, на гідних любові та тих, кого можна не помічати.
Адже милосердя перевіряється не лише тим, як ми ставимося до близьких. Воно проявляється і в тому, чи здатні ми помітити голодного птаха, бездомного кота або собаку, що шукає прихистку біля людських ніг.
Матінка Єва помічала.
І, можливо, саме тому її історія сьогодні так відгукується. У світі, де часто бракує часу навіть на розмову з близькими, вона знаходила час для тих, хто не міг попросити про допомогу словами.
Від Агафії до схимонахині Єви: шлях довжиною в життя
Майбутня матінка Єва народилася 28 лютого 1930 року в селі Лище Луцького району в багатодітній родині. Її мирське ім’я – Агафія Олександрівна Кирилюк.
Життя не було легким. Вона працювала в колгоспі, згодом – у пральні дитячого садка, а пізніше переїхала до Луцька, де працювала в друкарні. Проте поряд із буденними турботами завжди залишалося те, що було для неї найважливішим, – віра.
До храму Агафія намагалася ходити ще з 18-річного віку. Мрія стати черницею зародилася в неї замолоду. На це вплинула й монашка, яка певний час жила в їхній родині та розповідала дівчині про Бога, віру і Страшний суд.
«Я її дуже любила», — згадувала згодом матінка Єва.
Та здійснити свою мрію відразу не вдалося. Часи були непрості, монастирі закривали, а життєві обставини не раз віддаляли її від бажаного шляху.
Однак прагнення до духовного життя не зникало. Агафія відвідувала монастирі, побувала в Новому Афоні, де отримала благословення місцевого ченця, спілкувалася з духовними наставниками. Серед них був архімандрит Пафнутій Россоха з Китай-Пустині на Київщині.
Згодом, за її спогадами, після тяжкої хвороби, яку лікарі діагностували як онкологію, повторне обстеження вже не виявило недуги. Сама жінка пов’язувала пережите зі своєю вірою та духовним шляхом.
Коли в Луцьку відкрили монастир Святителя Василія Великого, Агафія нарешті змогла наблизитися до мрії, яку плекала десятиліттями.
У 2009 році вона стала послушницею та прийняла чернечий постриг у рясофор з іменем Ксенія. А 28 березня 2010 року, у віці 80 років, прийняла велику схиму й отримала ім’я Єва. За наведеними в монастирських спогадах відомостями, вона стала першою великосхимницею Київського Патріархату.
Так після довгого життєвого шляху її давня мрія здійснилася. Та, здається, чернечий шлях матінки Єви проявлявся не лише в молитвах і богослужіннях. Він був помітний і в її щоденній турботі про тих, хто не мав голосу, щоб попросити про допомогу.
Келія, схожа на маленький музей
Келія матінки Єви зберігала чимало свідчень її духовного життя. Вона зібрала багато богослужбової літератури, деякі тексти переписувала власноруч. Серед них були акафісти, записки та пом’яники.
Тут же зберігалися трав’яні настоянки й олійки. Матінка сама збирала рослини та готувала з них засоби, якими могла допомагати людям.
Усе це створювало особливий світ – тихий, сповнений молитов, книжок, трав’яних запахів і речей, кожна з яких мала свою історію.
Вона жила просто, але її внутрішній світ був багатим. У ньому знаходилося місце і для церковних книг, і для людських прохань про молитву, і для голубів на підвіконні, і для безпритульних тварин, які потребували їжі.
Мабуть, саме так і виглядає віра, що виходить за межі храмових стін. Коли молитва стає не лише словами, а й конкретним учинком. Коли любов до Бога проявляється в любові до Його творіння.
Її немає поруч, але її доброта залишилася в Луцьку
Схимонахиня Єва Кирилюк упокоїлася 29 жовтня 2021 року на 92-му році життя. Наступного дня чин похорону звершили в домовому храмі Великомучениці Катерини монастиря Святителя Василія Великого. Поховали матінку Єву на монашому кладовищі в Жидичині.
Відійшла у вічність жінка, яка десятиліттями мріяла про монастир, багато молилася, допомагала людям і дбала про тих, кого інші могли не помітити.
Та в пам’яті Луцька вона залишилася не лише як схимонахиня. Для багатьох це насамперед жінка з добрими очима, яка приходила на Театральний майдан із зерном для голубів. Жінка, до якої птахи зліталися за їжею, а згодом прилітали вже до її вікна. Жінка, яка не забувала про голодних котів і собак.
Можливо, справжнє обличчя міста – це не його будівлі, площі чи пам’ятники. Це люди, завдяки яким воно стає людянішим. Ті, хто непомітно робить світ довкола трохи теплішим.
Матінка Єва була саме такою.
І тепер, коли на Театральному майдані знову збираються голуби, її історія нагадує: іноді достатньо жмені зерна, шматочка хліба й відкритого серця, щоб залишити по собі слід на ціле життя. Бо світла душа не зникає безслідно. Вона продовжує жити у спогадах, у добрих учинках тих, кого надихнула, і в простій людській звичці — не проходити повз того, хто потребує допомоги.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.