Неготовність України капітулювати є скалкою в дупі всіх глобальних гравців

Сьогодні вночі Путін передав Україні чергову позитивну відповідь на пропозиції про мир. Трамп правий: Путін, безумовно, хоче миру, в будь-який момент готовий до нього, щодня працює задля того, щоб мир настав. Тільки це мир, в якому нам немає місця. Не дивно, що Україна не погоджується на такий мир. Аналізуючи сценарії завершення війни за допомогою методології форсайту, експерти назвали цей сценарій «Глобальний ДНР».

Ми хочемо жити і не хочемо помирати. Хтось називає це неподобством, хтось ресентиментом, хтось непоступливістю у переговорах. Україну звинувачують у тому, що вона сама спровокувала війну – своєю слабкістю чи, навпаки, наполегливістю у прагненні до ЄС і НАТО, своїми утисками російської мови, культури та УПЦ МП (живу в Києві, де мова і культура звучать вільно, подобається це вам чи ні), своєю неготовністю терпіти авторитаризм і корупцію, своєю роллю у розвалі СРСР (яку Путін і чимало росіян вважають «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ сторіччя»), своєю неготовністю визнати себе зоною виключних російських інтересів та «молодшою сестрою». Своїм демонстративним існуванням: ходила не в тому районі й не так вдягнена. Все це не має значення: якщо є хижак і жертва, привід знайдеться. Гляйвіц, підпал Рейхстаґу та ФСБшний гексоген у російських будинках перед Чеченською війною тому свідчення.

Неготовність України капітулювати є скалкою в дупі всіх глобальних гравців. Вона доводить, що сильний не обов'язково перемагає слабшого, якщо слабший бореться за правду й захищає власне життя. Давид перемагає Ґоліафа попри вагову категорію та дорогий бронзовий обладунок. Вага, гроші та сила не дорівнюють правді й перемозі. Звідси така ненависть Трампа й прагнення знецінити Україну розповідями про тисячу танків, які потонули в багнюці внаслідок помилки російського генерала. Нагадаю, що це українці викопали Чорне море, внаслідок чого там потонув крейсер «Москва», інакше цього би не сталося.

Знецінення нашої стійкості, бажання жити й неготовності здаватися не є для нас новиною. Такі голоси буде чутно зовні й зсередини. Україна, тим більше сильна Україна, нікому у світі не потрібна, окрім нас. (Насправді вона потрібна всім, але в цьому ще треба їх переконати.)

«Ми хочемо жити. Наші сусіди хочуть бачити нас мертвими. Це залишає не надто багато простору для компромісу». Це Ґолда Меїр.

І ще вона:

«Краще отримувати ноти протесту, ніж телеграми співчуття».

Нічого нового я не написав, ви це читали багато разів. Просто хотів, щоб ви ще раз задумалися.

Опубліковано з дозволу автора. Оригінал.