На Волині є місце, де важко порахувати річки: чим дивує волинська Амазонія
Є на Волині місця, де з берега важко сказати, скільки тут річок. Вода розходиться протоками, огинає очеретяні зарості, повертається до старого русла, знову губиться поміж болотистих і піщаних островів. На карті видно Прип’ять і Стохід. На місцевості перед людиною постає ціла мережа води, трави й суші. Саме за цей краєвид заплаву в районі Національного природного парку «Прип’ять-Стохід» називають «волинською Амазонією».
Про це розповідає Voxorium.
Назва образна: перед нами поліське водно-болотне угіддя зі своїми рослинами, сезонами й історією. Найкраще його розуміє той, хто дивиться на річку як на рухому частину ландшафту. Під час високої води вона з’єднує окремі плеса й заходить на луки. Коли вода спадає, помітнішими стають мілини, острівці та межі проток. Стариця зберігає слід колишнього русла. Те, що для випадкового мандрівника видається хаосом, для місцевих людей складалося зі знайомих проходів, берегів і прикмет.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бурштинова лихоманка: під лісами Полісся ховається «золото» віком 40 мільйонів років (відео)
Офіційні матеріали національного парку описують цю територію як поєднання річок, проток, стариць, луків, торфовищ, заболочених і піщаних островів. Назва Стохід влучно передає характер річки з її численними «ходами». У такій місцевості відстань по прямій мало що говорить про реальний шлях. Два місця можуть бути близькими на око, але між ними лежать вода й трясовина. Інший берег іноді легше досягти човном, зробивши великий вигин уздовж придатного русла.
Для поліських поселень вода була частиною господарського календаря. Річки й заплавні озера давали рибу; вологі луки – сіно там, де його можна було заготовити; ліси й сухі підвищення – місце для інших щоденних занять. Але користуватися цим простором означало знати його обмеження. Де в певну пору можна пройти, де човен натрапить на зарості, коли луг стане доступним для косовиці, як повернутися, якщо змінився рівень води? Таке знання передавалося через практику, назви місць і пам’ять про попередні сезони.
Болото часто уявляють порожнім і бездіяльним. Насправді це середовище з великою кількістю зв’язків. Заплава утримує воду, живить різні ділянки ландшафту й дає прихисток птахам, рибам та іншим тваринам. Рамсарські угіддя «Прип’ять – Стохід – Простир» охоплюють систему, що виходить за межі одного району й перетинає державний кордон. Для природи річка не закінчується там, де закінчується адміністративна карта.
Це особливо добре видно в польоті птаха або в русі паводкової води.
Історія цього краю має й суворі сторінки. На початку ХХ століття волинські річки й болота опинилися в просторі бойових дій Першої світової війни. Вода, м’який ґрунт і обмежена кількість зручних переходів ставали чинниками, з якими мусили рахуватися армії.
Для людей, що жили поруч, війна означала набагато більше, ніж лінії на військовій карті: пересування військ, небезпеку, втрату звичного ритму й руйнування. Краса заплави не стирає людської пам’яті, яку вона також зберігає.
Тепер ця місцевість охороняється як національний природний парк.
Її привабливість легко звести до туману над водою й гарного кадру з човном. Справжня незвичність глибша. Тут річка не схожа на одну лінію між двома берегами. Вона розгалужується, повертає, сезон за сезоном змінює доступ до землі й визначає життя навколо себе. «Волинська Амазонія» – назва, що привертає увагу. За нею стоїть цілком реальне, своєрідне Полісся, яке варто пізнавати через його власну воду та історію.
Нагадаємо: на Волині досліджували дику природу Стоходу – шукали бобрів, а зустріли норку та червонокнижного птаха.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.