Від 50 кущів до тисячі: як родина на Волині перетворила город на помідорне царство (фото)
Улітку й восени город Хвесиків із Малої Глуші виграє різнобарв’ям помідорів – червоних, рожевих, жовтих. Для господарів кожен стиглий плід – результат місяців турботи, терпіння та щоденної праці. Проте саме ця робота приносить їм особливе задоволення.
Про це пише «Нове життя».
Щороку Тетяна Хвесик обіцяє чоловікові, що наступного сезону замовить менше насіння. Та приходить зима – і жінка знову обирає нові сорти та з нетерпінням чекає посівної пори.
– І кожного року розсади стає все більше й більше, – з усмішкою зізнається господиня.
Подружжя працює в місцевій школі, виховує двох дітей, а невдовзі чекає на поповнення. Удома Хвесики тримають чимале господарство, тож роботи вистачає від ранку до вечора.
– У селі всі люди мусять усе встигати, – каже жінка.
Спочатку Хвесики, як і більшість односельців, купували готову розсаду. Згодом вирішили самостійно пройти весь шлях – від крихітної насінини до першого стиглого плоду.
– Мені цікавий сам процес: як із маленької насінини виростає рослина, а потім на ній з’являються плоди, – ділиться Тетяна Хвесик.
Починали Хвесики із 50 кущів помідорів. Потім захотілося виростити більше, спробувати різні сорти. Торік на городі малоглушанців росло вже понад 700 кущів, а цьогоріч – понад тисяча.
Родина постійно експериментує. Нові сорти спочатку Хвесики висаджують по кілька кущів, а ті, що найбільше припали до смаку, наступного сезону вирощують у більшій кількості. Якщо Тетяна бачить в інтернеті розповідь про цікавий сорт, неодмінно запам’ятовує його назву, а згодом замовляє насіння.
Раніше малоглушанці вирощували переважно сортові помідори, підв’язували їх, пасинкували та самі збирали насіння. Однак догляд за такою кількістю рослин потребував надто багато часу й сил. Тому згодом почали добирати гібриди, які можна вирощувати без підв’язування та пасинкування. Насіння для них доводиться купувати щороку.
Робота біля помідорів розпочинається ще взимку, з посіву насіння, і триває практично до осені. Найскладніше, за словами господині, – уберегти молоду розсаду від весняних заморозків.
– Здається, що вже стало тепло, а потім знову повертаються морози. Тоді потрібно щовечора накривати розсаду в теплиці, а рано-раненько розкривати, щоб сонце її не запарило. Тому зберегти молоді рослини, мабуть, найважче, – пояснює жінка.
Чимало клопоту може завдати й погода. Торік через поширення фітофторозу доводилося постійно оглядати кущі, зрізати пошкоджене листя та обробляти рослини біопрепаратами. Адже добрий урожай, переконана Тетяна, залежить від своєчасного догляду.
Та найбільше помідори, на думку господині, люблять людську увагу.
– Мабуть, найкраще вони ростуть тоді, коли люди приділяють їм достатньо часу, – ділиться своїм простим городнім секретом господиня.
Коли починають достигати перші плоди, Тетяна з чоловіком щоранку обов’язково обходять грядки: дивляться, чи все гаразд із рослинами, як вони ростуть і чи не зашарівся нарешті серед листя перший помідор.
У розпал сезону лише збирання урожаю може тривати майже весь день. Помідори потрібно зірвати та посортувати. Самій упоратися з усім було б складно, тому Тетяні допомагає вся родина: чоловік, батьки, які живуть неподалік, і син.
– Якби не рідні, мабуть, усього цього не було б. Діти ще маленькі, господарство доволі велике, та ще й робота. Можна сказати, що вся родина працює біля моїх помідорів, – жартує вона.
Крім томатів, Хвесики вирощують розсаду капусти, перцю та баклажанів. Уже третій рік у теплиці ростуть огірки. Овочі садять передусім для власних потреб, а надлишками діляться з великою родиною, продають знайомим та односельцям.
Із помідорів Тетяна готує томатну пасту, домашній кетчуп та різноманітну консервацію. Магазинної томатної пасти Хвесики не купують уже кілька років.
Попри великі обсяги вирощування та щоденний клопіт, жінка не називає це роботою. Серед грядок вона знаходить тишу, спокій і можливість бодай ненадовго відволіктися від повсякденних турбот.
– Біля помідорів я відпочиваю морально. Ідеш, збираєш урожай, насолоджуєшся цим процесом і не думаєш, що десь іще є робота чи якісь проблеми. А коли зриваєш перші стиглі плоди, відчуваєш радість і хочеться похвалити себе за те, що все вдалося, – зізнається господиня.
Чи стане наступного року помідорів іще більше, Тетяна Хвесик поки не знає. Але від такої ідеї родина не відмовляється. Адже там, де кожну рослину доглядають спільно, разом із урожаєм зростає і щось значно важливіше – любов до землі, родинна підтримка та радість від часу, проведеного разом.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.