З колод, моху та соломи: як будували хату на Поліссі 300 років тому
Поліська хата 300 років тому була не просто дерев’яним будинком. Її будували з урахуванням води, ґрунту, місцевого лісу, снігу й морозів, а кожна помилка могла нагадувати про себе десятиліттями.
Про те, як в давнину українці обирали місце для дому, складали зруб, утеплювали стіни та облаштовували житло, пише Voxorium.
Спершу родина обирала місце. Для поліської хати це означало значно більше, ніж знайти вільний клаптик землі. Поруч могли бути ліс і вода, але під самими стінами вода була небезпечною. Треба було зважити, де стоятиме двір після дощів, як підвозити деревину, куди виходитимуть двері й чи можна буде дістатися господарських будівель у мокру пору. Помилка на цьому етапі залишалася з мешканцями на десятиліття.
Три століття тому на Поліссі дерево було головним будівельним матеріалом у багатьох місцевостях. Однак «дерев’яна хата» – надто загальна назва. Вибирали стовбури, придатні для нижніх частин споруди, стін і перекриття; оцінювали їхню прямизну та стан. Нижні вінці потребували особливої уваги, бо найближче стояли до вологого ґрунту й несли вагу решти конструкції. У різних селах способи підкладання й опирання зрубу могли відрізнятися. Один незмінний план для всього Полісся вигадувати не варто.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Волині знайшли найстарішу хату України: який вона має вигляд (фото
Колоди в стінах укладали горизонтальними рядами – вінцями. На кутах їх з’єднували врубками, щоб зруб тримав форму. Майстер працював сокирою та іншим ручним інструментом, приміряв деревину, перевіряв, як лягає наступний ряд. Між колодами закладали матеріал, що зменшував продування, зокрема мох. У цій роботі точність була практичною потребою: щілина в стіні взимку нагадувала про себе щодня, а погано складений кут міг створити проблему для всієї будівлі.
Звести стіни було лише частиною справи. Треба було перекрити хату, зробити дах, який витримає дощ і сніг, підготувати дверний та віконні отвори. Покриття залежало від доступних матеріалів і місцевого досвіду. На Поліссі траплялися солом’яні дахи; у різних місцевостях і за різного достатку могли застосовувати інші рішення. Стріха вимагала догляду, а її стан був пов’язаний із тим, наскільки сухо залишатимуться стіни. Будівництво не завершувалося в мить, коли на дах поклали останній жмут.
Усередині належало влаштувати піч, місця для сну й щоденної роботи. Піч визначала значну частину планування: де готувати їжу, як обігріватиметься кімната, куди відходитиме дим. Способи опалення з часом змінювалися; в окремих поліських місцевостях курні й напівкурні хати побутували довго. Тому світла побілена піч із пізнішої музейної хати не дає повної картини того, як виглядав кожен дім приблизно 1720-х років.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У ній досі печуть паску: на Волині стоїть унікальна 300-літня хата під соломою (відео)
Будували родиною й за допомогою людей, які знали справу. Одному господареві важко підняти й точно вкласти важкі колоди, накрити дах або швидко завершити роботу, поки погода сприяє. Потрібні були руки, інструменти й домовленості. Навіть коли хату споруджували для однієї сім’ї, у ній залишалася праця ширшого кола людей. Пізніше мешканці могли добудовувати приміщення, міняти покриття, лагодити нижні колоди. Сільська хата рідко лишалася незмінною протягом усього свого життя.
«Саме тут історикові треба бути обережним. Збережені музейні поліські хати часто датуються XIX століттям. Вони дають безцінні відомості про місцеві матеріали, конструкції та планування, але їх не можна без змін перенести на сто років раніше. Описуючи хату «300 років тому», ми поєднуємо знання про давні будівельні традиції з пізнішими речовими свідченнями й чесно залишаємо місце для регіональних відмінностей. Універсальної поліської хати одного точного зразка не існувало», – йдеться в дописі.
Волога залишалася головним випробуванням уже після заселення. Треба було стежити за дахом, нижніми частинами стін, простором біля хати й тим, як відходить вода. Підтримувати будівлю в доброму стані означало працювати щороку. Новий дім був результатом великого зусилля, але його міцність визначалася наступними сезонами – дощами, морозами, відлигами й турботою тих, хто в ньому жив.
Коли сьогодні бачимо старий поліський зруб, варто дивитися на нього від землі догори. Спочатку місце, на якому його поставили. Потім нижній вінець, врубки на кутах, проміжки між колодами, перекриття й дах. У кожному рівні – рішення людей, які будували з матеріалів свого краю і прагнули, щоб у хаті можна було прожити наступну зиму, а за нею ще багато інших.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.