Має 8 онуків: як 91-річна волинянка сама живе на хуторі, вирощує городину та складає вірші
У Турійській громаді Ковельського району 91-річна Надія Бондарук живе сама на хуторі, порається біля хати, вирощує городину та щодня виходить на прогулянку. Жінка каже, що рухатися потрібно до останнього. А ще вона пам’ятає десятки народних пісень і сама складає вірші про Україну, війну та мир.
Про це пише ВІСНК+К.
Про незвичайну односельчанку розповіла читачка редакції з села Оса Надія Бурко. Каже, що місцева бабуся Надя – справжня берегиня народної мудрості, яка може годинами згадувати давні пісні та читати власні вірші.
До її будинку веде ґрунтова дорога через поля. Жінка звикла до життя на хуторі й не хоче переїжджати до дітей. У неї п’ятеро дочок, які живуть у сусідньому селі, Турійську, Луцьку та на Закарпатті. Вони регулярно навідуються до мами й привозять усе необхідне.
Одного разу донька забрала Надію Бондарук до себе перезимувати. Але вже наступного дня жінка попросила відвезти її додому.
«Мені у вас скучно, везіть мене додому», – згадує вона.
Попри поважний вік, Надія Сергіївна не звикла сидіти без діла. Біля хати має невеликий город, де вирощує картоплю, цибулю та буряки. Нещодавно сама побілила льох, щоб було де зберігати врожай.
«Я маю свою картопельку, цибулю, бурячок, бо не можу сидіти, склавши руки», – розповідає жінка.
Колись вона разом із чоловіком будувала цю хату. Обоє працювали в колгоспі: чоловік був бригадиром тракторної бригади, а Надія полола буряки. Разом вони виростили п’ятьох дочок.
Тепер навколо її оселі – поля, дерева та ліс. Колись тримала курей, але від господарства довелося відмовитися: усіх птиць покрала лисиця. З домашніх тварин нині нікого немає.
У хаті жінка дивиться телевізор, слухає новини та підтримує зв’язок із рідними телефоном. А от серіали їй не до душі.
«То все казки», – сміється бабуся.
Щоранку Надія Бондарук виходить на дорогу й неквапливо ходить туди-сюди. Каже, що колись побачила по телевізору передачу про користь руху для людей старшого віку – і відтоді намагається не засиджуватися.
«Того треба ворушитися до останнього. Я не люблю на ліжку лежати», – говорить 91-річна волинянка.
Вона може втомитися, але все одно не поспішає лягати відпочивати. Вважає за краще посидіти або трохи пройтися. До села навідується час від часу, а продукти та інші необхідні речі їй привозять діти.
У будинку Надії Сергіївни чисто й затишно. На стінах – вишивки, всюди акуратно застелені доріжки, а на видному місці – світлини з родинних свят. Найбільше жінка тішиться своїми рідними: має восьмеро онуків, одного правнука та трьох праправнучок.
Окрема гордість Надії Бондарук – її пам’ять. Жінка легко згадує давні пісні, які вивчила ще в дитинстві, а також читає власні вірші.
У них – Україна, війна, молитви за мир і перемогу.
Надія Бондарук пережила Другу світову війну. Нині вона знову чекає на мир і вірить, що дочекається завершення нинішньої війни.
Щодня жінка молиться за Україну, своїх дітей і всіх, хто захищає державу. А потім виходить на свою ранкову прогулянку – бо, як сама каже, «треба ворушитися до останнього».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.