У карпатських лісах знайшли синьо-зеленого прибульця: він ховався серед моху (фото)
У карпатських лісах можна натрапити на гриб, який легко прийняти за щось зовсім не земне. Його капелюшок має незвичайний синьо-зелений, бірюзовий або навіть жовтувато-зелений відтінок, а поверхня молодого гриба блискуча й слизька, наче вкрита тонким шаром лаку.
Це строфарія синьо-зелена (Stropharia aeruginosa) — один із найбільш незвичайних на вигляд грибів, які можна зустріти в лісах Карпат та інших регіонах України. В Україні її описують, зокрема, для Карпат, хвойних, листяних і змішаних лісів.
Гриб кольору старої міді
Найперше, що привертає увагу, – його колір.
Молода строфарія може бути яскраво блакитно-зеленою, синьо-зеленою або навіть нагадувати колір патини на старій міді. Саме від цього відтінку походить латинська назва aeruginosa – вона пов'язана з поняттям «мідна зелень», тобто характерним зеленуватим нальотом, який утворюється на міді та бронзі.
Але забарвлення гриба не залишається незмінним.
У міру старіння синьо-зелений колір поступово тьмяніє, капелюшок може ставати жовтуватим або охристим. Частину характерного слизового покриву змиває дощ, тому старий гриб уже зовсім не схожий на той яскравий «бірюзовий» екземпляр, який можна побачити молодим.
Чому вона така слизька?
Це ще одна особливість строфарії.
Капелюшок молодого гриба вкритий слизистим шаром. На його поверхні часто залишаються дрібні білі клаптики покривала, які створюють ефект ніби гриб хтось присипав білими пластівцями.
Діаметр капелюшка зазвичай становить близько 2–8 сантиметрів, а ніжка може виростати приблизно до 10 сантиметрів. Знизу розташовані пластинки, які спочатку світлі, а з дозріванням спор стають сіруватими, фіолетово-коричневими.
У молодої строфарії є ще одна характерна деталь — кільце на ніжці.
До речі, саме від кільця походить назва роду Stropharia: вона пов'язана з грецьким словом, яке означає «пояс» або «ремінь».
Де можна зустріти цей дивний гриб?
Строфарія синьо-зелена — не виключно «карпатська» мешканка. Вид поширений у Європі та відомий також у частинах Азії й Північної Америки. Росте переважно у лісах, на узліссях, біля стежок, у місцях із рослинними рештками та деревиною, що розкладається.
В Україні її описують для хвойних, листяних і змішаних лісів, зокрема для Карпат. Гриб може рости на ґрунті, лісовій підстилці, біля трухлявої деревини та пнів.
Це сапротроф — тобто організм, який отримує поживні речовини з органічних решток. Іншими словами, незвичайна синьо-зелена «прибульчиха» лісу насправді допомагає природі переробляти відмерлу органіку.
Найчастіше плодові тіла з'являються наприкінці літа та восени.
Чи отруйна строфарія синьо-зелена?
Ось тут починається найцікавіша частина.
Однозначної відповіді у джерелах немає.
У частині європейських визначників строфарію синьо-зелену вважають їстівною, хоча невисокої кулінарної цінності. Водночас інші джерела відносять її до підозрілих або токсичних грибів. Французький довідник, наприклад, позначає вид як підозрілий/токсичний, а окремі англомовні польові визначники — як отруйний.
Інші джерела прямо наголошують, що про їстівність виду відомо недостатньо, а токсичні речовини та механізми можливого отруєння залишаються недостатньо вивченими.
Тому для читача найважливіше правило просте: не варто збирати й вживати цей гриб лише за фотографією або описом з інтернету.
А чи має вона психоактивні властивості?
Через незвичайний вигляд і належність до роду Stropharia цей гриб іноді помилково пов'язують із «магічними» грибами.
Але не варто називати строфарію синьо-зелену психоделічним грибом без застережень.
За даними одного з ботанічних атласів, аналіз не виявив у ній псилоцибіну або псилоцину, а питання її їстівності загалом залишається дискусійним.
Тобто її дивний колір – ще не ознака галюциногенності.
Що з нею робили в давнину?
Тут варто розвіяти один популярний міф.
Надійних історичних свідчень про те, що саме строфарію синьо-зелену використовували стародавні народи у ритуалах чи як «магічний гриб», немає.
Її сучасна наукова назва з'явилася лише у XVIII–XIX століттях: спочатку вид описали як Agaricus aeruginosus у 1784 році, а нинішню комбінацію Stropharia aeruginosa запропонував Люсьєн Келе у 1872 році.
Тому історії про «давніх жерців, які використовували цей гриб для подорожей в інші світи», які можна зустріти на сумнівних сайтах, краще не подавати як факт.
Чому цей гриб здається майже казковим?
Мабуть, тому що він поєднує одразу кілька незвичайних рис:
- синьо-зелений або бірюзовий капелюшок;
- слизиста поверхня;
- білі пластівці покривала;
- синювато-зелена ніжка;
- фіолетово-коричневий споровий порошок;
- здатність змінювати колір із віком.
На тлі коричневого листя, зеленого моху та темної карпатської деревини такий гриб справді може виглядати так, ніби його намалювали для фантастичного фільму.
І ще одна загадка
Є близькі види, з якими строфарію синьо-зелену можна переплутати, зокрема Stropharia caerulea. Вони настільки подібні, що навіть для фахівців іноді буває складно провести чітку межу між ними лише за зовнішніми ознаками.
Тож якщо в Карпатському лісі серед моху раптом з'явиться яскраво-блакитна або зелена «шапочка», краще не поспішати називати її ні рідкісною знахідкою, ні їстівним грибом.
Карпатський ліс іноді створює справжні природні дива – але далеко не все, що виглядає красиво, варто брати до кошика.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.