90 пострілів за добу: як артилерист з волинської бригади нищить ворога зі «Богдани» (фото)
У червні 2025 року 24-річний Михайло з Житомирщини підписав однорічний контракт із ЗСУ та приєднався до самохідного артилерійського дивізіону волинської 100-ї окремої механізованої бригади. За рік служби він разом із побратимами працював на одному з найважливіших напрямків – нищив російські позиції вогнем із самохідної артилерійської установки 2С22 «Богдана».
Історію військового розповіли у 100-й окремій механізованій бригаді.
Нині військовослужбовець, відомий серед побратимів за позивним «Кузя», продовжує службу у волинській «Сталевій Сотці».
Михайло родом із Брусилова на Житомирщині. Каже, що рішення піти до війська значною мірою сформувалося під впливом його друзів і знайомих, які вже служили.
«На той момент у війську вже служило чимало моїх друзів та знайомих. Коли вони приїжджали у відпустку, розповідали, що у їхніх підрозділах гостро бракує особового складу. Водночас, я бачив навколо силу-силенну молодих і здорових чоловіків, які роками ховаються під мамчиними або жінчиними спідницями. До мене прийшло розуміння: хочу брати приклад з воїнів, а не з боягузів», – розповідає Михайло.
Позивний «Кузя» військовий фактично отримав ще до армії. Це шкільне прізвисько, яке свого часу «приклеїлося» до нього та стало похідним від прізвища.
Протягом року артилерист разом із розрахунком працював на 2С22 «Богдана». Робота гармашів – це не лише натиснути на кнопку пострілу. За кожним залпом стоїть фізична праця всього розрахунку.
За словами Михайла, одного разу його розрахунок здійснив 90 пострілів за добу.
«Рекорд нашого розрахунку – 90 пострілів за добу! До речі, снаряд важить до 50 кілограмів. Його треба вивантажити, перенести у сховище, потім у потрібний момент дістати зі сховку, підняти, зарядити. І так 90 разів протягом доби! Тож не дивуйтеся, що в жодного із нас немає навіть натяку на зайву вагу!» – з усмішкою каже Михайло.
У червні 2026 року термін його першого контракту завершився. Військовий мав можливість повернутися до цивільного життя, однак вирішив залишитися у війську та продовжив контракт ще на рік.
За словами Михайла, його чекають удома батьки, три брати, дві сестри та кохана дівчина. Та, попри це, він вирішив продовжити службу.
«... у війську я лишився аж ніяк не з любові до цієї клятої війни. Лишився, бо розумів: тут мої побратими, тут потрібен набутий нами досвід, і кожен влучний постріл нашої «Богдани» – це ще один крок до Перемоги», – говорить захисник.
Для Михайла продовження служби стало рішенням залишитися поруч із людьми, з якими він пройшов бойовий шлях, і використати набутий досвід далі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.