Майже два роки вважали зниклим: на Волині поховали захисника Андрія Білана (фото)
У Рожищі провели в останню путь 43-річного захисника України Андрія Білана, який загинув у серпні 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Майже два роки його рідні жили між надією та болем очікування, а тепер змогли провести воїна до місця останнього спочинку.
Про це по повідомили у Рожищенській міській раді.
Траурний кортеж із тілом захисника зустрічали жителі Рожища. Люди виходили з будинків, ставали навколішки та схиляли голови, проводжаючи Героя.
Біля пам’ятного знака Борцям за волю та незалежність України відбулася громадська панахида. Попрощатися з Андрієм прийшли його дружина Марія, син Дмитро, донька Діана, мама Людмила, сестра Тетяна, інші родичі, друзі та жителі громади.
Андрій Білан загинув 6 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання із захисту України від російської збройної агресії в районі населеного пункту Торецьк Бахмутського району Донецької області.
Андрій народився у селі Рудня. Навчався у Рожищенській школі №3, після чого здобув фах муляра-штукатура у Торчинському технікумі.
Багато років чоловік працював на Рожищенському сирзаводі. Саме там він познайомився з майбутньою дружиною Марією. Разом вони створили сім’ю та виховали двох дітей – сина Дмитра і доньку Діану.
У січні 2024 року Андрій вирішив долучитися до лав Збройних сил України. Він служив у 150-й окремій механізованій бригаді Сухопутних військ ЗСУ. Спочатку проходив підготовку на полігоні в Рівному, а в лютому 2024 року вирушив на військове навчання до Англії. Після підготовки став навідником.
Під час короткої відпустки дружина Марія просила Андрія не повертатися на передову, адже стан його здоров’я не дозволяв без зайвого ризику продовжувати службу.
Однак чоловік відповів, що не може залишити побратимів.
«У нас двоє дітей, хто їх має захищати? І по-друге, там мої побратими, моя друга домівка, вони чекають. Як я можу не повернутися?» – сказав він дружині.
Телефонні розмови Андрія з родиною із фронту зазвичай були короткими. Він запевняв близьких, що все добре, після чого знову починалося очікування наступного дзвінка.
Останній раз Андрій говорив із рідними 30 липня 2024 року. Тоді він попросив передати слухавку дітям. Під час розмови із сином Дмитром сказав йому: «Бережи маму та сестру…».
Через кілька днів, 6 серпня, подружжя Біланів мало відзначити 19-ту річницю спільного життя. Марія чекала на дзвінок чоловіка, однак телефон так і не задзвонив. Цього дня Андрій загинув.
Після цього для родини почалися довгі місяці очікування, надії та пошуків. І лише тепер близькі отримали можливість провести захисника в останню путь.
Дружина Марія згадує Андрія як добру та щиру людину, турботливого батька і надійну підтримку для сім’ї.
«Він був дуже добрим, щирим. Надзвичайно добрим батьком для дітей. Ніколи не ділив роботу на чоловічу чи жіночу, я завжди відчувала його підтримку», – розповіла вона.
У мирному житті Андрій любив прості речі: працювати на землі та городі, проводити час на природі, збирати гриби й рибалити. Найбільше цінував свою родину та рідне Рожище.
Після громадської панахиди траурна процесія пройшла центральною вулицею міста. Люди ставали навколішки, віддаючи останню шану захиснику.
Чин похорону відбувся у храмі Архістратига Михаїла в Рожищі. Після спільної молитви процесія вирушила до міського кладовища, де Андрія Білана поховали.
Над місцем останнього спочинку захисника пролунали військові залпи. Державний прапор України, яким була вкрита домовина, військовослужбовці передали синові Дмитрові.
Андрій Білан назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, побратимів та жителів Рожищенської громади.
Вічна пам’ять Герою.
Редакція сайту новин Волині «Конкурент» висловлює співчуття рідним і близьким.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.