Прокопаний лопатами у багновищах: на Волині заховався унікальний канал, який з'єднував два моря (фото)
На Волині, неподалік села Гірники Ратнівського району, міжнародну трасу Ковель – Брест перетинає велична гідротехнічна споруда, що зовні нагадує широку річку. Це Турський канал – один із найстаріших діючих каналів України, від стану якого й досі залежить екологічна безпека та життя кількох районів Полісся.
Про це йдеться на сайті Rivnefish.
Канал бере початок із Турського озера неподалік селища Заболоття та впадає в озеро Оріхове. Нині його довжина становить 32,2 кілометра, ширина – 16–18 метрів, а після проведених робіт із поглиблення глибина сягає 2,4 метра. На відкритій сітці каналу облаштовано 223 шлюзи-регулятори та 88 труб переїздів.
Водночас це не просто водна артерія. Турський канал прокладали як частину масштабної гідросистеми. Через озера Турське, Тісоболь та Оріхове він з'єднаний із Дніпровсько-Бузькою системою. Це означає, що теоретично звідси можна доплисти як до Чорного моря, так і до Балтійського.
Спорудження перших елементів цієї системи розпочалося ще у 1775 році за часів польського короля Августа Понятовського, а власне Турський канал будували у XIX столітті (за різними джерелами – у 1839–1843 роках або під час експедиції генерала Жилінського у 1870–1880-х).
За переказами старожилів та описом краєзнавців, кілометри каналів через болота викопували вручну звичайними лопатами, стоячи по коліна у воді. Роботу, яку колись тисячі людей робили протягом 7 років, сучасний екскаватор виконує за кілька місяців.
У зведеннях XIX століття зазначалося, що меліорація через будівництво Турського та Оріхівського каналів була покликана осушити випари боліт, які спричиняли масові захворювання місцевого населення.
У довоєнні часи канал використовували для сплаву лісу та транспортування товарів (воску, меду, риби). Водні шляхи мали особливе значення до появи розгалуженої мережі залізниць, адже дозволяли транспортувати те, що було практично неможливо перевезти поліськими дорогами.
Сьогодні він працює в іншому режимі: весною Заболоттівська насосна станція закачує повеневу воду в Турське озеро (одне з найбільших на Волині, площею 1285 га), а в спекотний період через систему шлюзів ця вода зволожує довколишні землі.
Окрім Турського, у цій системі функціонували або функціонують інші канали – Оріхівський, Залухівський, Волянський, Білозерський та Вижівський. Разом вони утворюють масштабну мережу, яка відіграє роль у регулюванні водного режиму поліських земель.
Тож споруда, яку сьогодні можна побачити неподалік Гірників, – це не просто широкий канал посеред Полісся. Це частина великої гідротехнічної системи, яку почали створювати майже два століття тому і яка досі виконує своє основне завдання – керує водою в поліському краї.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.