Шахтарі могли за кілька місяців назбирати на авто: якою була гірницька Волинь (фото)
Щороку в останню неділю серпня в Україні відзначають День шахтаря. У 2026 році це свято припадає на 30 серпня. Видобуток вугілля на Волині має глибоку історію, адже ще на початку XX століття геологи заявляли про потенційні поклади кам'яного вугілля в регіоні.
У кінці 1940-х років тут сформували трести геологорозвідки, а в 1948 році біля села Бужанка зафіксували перші поклади промислової потужності. Згодом навколо родовищ почало створюватися наймолодшt містj області – Нововолинськ, яке на десятиліття стало справжнім шахтарським серцем краю.
Журналісти ВСН поспілкувалися з провідним науковим співробітником Нововолинського історичного музею Юрієм Велінцем, аби дізнатися всю правду про життя волинських шахтарів.
У 1950-х роках вугільна галузь щедро фінансувалася державою, оскільки вугілля було головним паливом для металургії та оборонки. Через високі заробітки робітники та їхні сім'ї почувалися справжньою робочою аристократією.
Юрій Велінець«У 50-х роках дійсно це були такі великі кошти по виплатах, що за кілька місяців гірник міг вільно відкласти кошти на купівлю автомобіля».
Бульвар Шевченка у Нововолинську. 1962 р.Дружини шахтарів часто не працювали в колгоспах, забезпечуючи затишок удома, а на центральних вулицях міста «шахтарських дружин» упізнавали за поважним стилем життя. Утім, уже в 1960–1970-х роках економіка почала переорієнтовуватися на нафту і газ, через що престиж шахтарської праці поступово падав.
Відправка ешелону із вугіллям зі шахти № 6.Важкі умови праці та професійні хвороби
Волинські вугільні пласти були значно нижчими за донбаські, через що місцевим гірникам доводилося пересуватися не в повний зріст, а переповзати по нерівній поверхні у воді та бруді. Це викликало специфічні захворювання суглобів, а також силікоз від вдихання пилу. Керівництво намагалося мінімізувати виробничі проблеми, але не за допомогою повноцінної механізації чи автоматизації процесів.
«Проблему вирішили тим, що просто зробили нашивки на колінах і на ліктях із спеціальними гумовими прокладками, які нібито мали пом'якшувати саму основу», – розповів пан Юрій.
Видобуток вугілля у нововолинській шахті. 1950-ті рр.Жінки під землею та на поверхні
Маловідомим історичним фактом залишається те, що до реформ кінця 1950-х років жінки нарівні з чоловіками працювали безпосередньо в шахтах – здобували гірничі спеціальності та проводили необхідні заміри. Згодом їхню працю під землею повністю заборонили. Після цього жінки були змушені працювати на поверхні.
«До 1958 року жінки на ряду в підземній частині шахти працювали як шахтарки, а після вказівки Хрущова їхня праця була вивільнена з підземної частини».
Газовимирівниці шахти 2. 1955Вони трудилися так званими «вибиральницями породи», жінки вручну відбирали важкі шматки породи від вугілля на рухомих стрічках, що призводило до серйозних професійних захворювань.
Стрес, «культ банки» та трагічна статистика
Постійна загроза життю та відсутність психологічної допомоги формували величезний внутрішній стрес. За даними досліджень, з 1954 по 1991 рік лише на дев'яти шахтах Волині загинуло майже 200 людей.
Щоб долати щоденне напруження, серед робітників виникли специфічні неформальні традиції згуртування та відпочинку після зміни.
«Гірники завжди жили у стресі і задля того, щоб його якось подолати, вони вживали алкоголь – тоді і сформувався так званий «культ банки». Шахтарі розпивали спитні напої під будь-який привід: від отримання першої зарплати до свят у родині друзів», – зазначив Юрій Велінець.
Передовики шахти № 9 Нововолинська. 1968 р.Особливості волинських копалень очима профспілки
Журналісти ВСН поспілкувалися з головою Волинського територіального комітету профспілки працівників вугільної промисловості України Романом Юзифовичем. Він розповів про те, як народжувалося гірницьке побратимство та чому алкоголь ставав єдиним способом зняти щоденний стрес.
За його словами, особливою гордістю гірників була повна рівність і згуртованість під землею, де зникали будь-які соціальні чи вікові відмінності:
«Коли люди спускалися в шахту, там одразу всі ставали рівними. Не було старших, не було по батькові чи якогось Васильовича. Там і 19-річний учень слюсаря, і найстарший 50-річний робітник — усі були на одному рівні. Це все становило одне ціле».
Водночас волинські копальні мали свою специфіку, зумовлену менталітетом місцевих жителів. На відміну від східних регіонів, де побутували різноманітні шахтарські легенди та вигадки, на заході країни робітники спиралися на зовсім інші внутрішні орієнтири:
«Наші шахти формувалися переважно з місцевих працівників. Західна Україна своєрідна — люди більше ходили до церкви, тому й якісь внутрішні прикмети чи повір'я більше спиралися на релігійні устої. На Сході шахти були більш розслаблені, там мали свої прикмети й видумки, а в нас релігійна основа була сильнішою».
Неймовірне внутрішнє напруження та постійний ризик водночас позбавляли гірників страху перед системою. Згодом це переросло у відкрите невдоволення, яке вилилося у масові шахтарські страйки 1989 року. Саме ці події та покоління робітників заклали основу для розуміння того, якою ціною творилася промислова історія нашого краю.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.