«Кожен вулик у мене – готель люкс»: як волинянка 31 рік тримає понад 50 вуликів (фото)
В Оконську на Волині 65-річна Ольга Власюк уже понад три десятиліття займається бджільництвом. Від двох старих ступ, які придбала 31 рік тому, її пасіка виросла до понад пів сотні вуликів. Жінка доглядає за бджолами переважно сама, сіє для них медоноси та зізнається: залишити свою справу не може навіть заради переїзду до доньки у США.
Про це пише Нова доба.
Над пасікою Ольги Власюк постійно чути густе дзижчання. Бджоли літають між вуликами, сідають на квіти фацелії, яку господиня спеціально вирощує для них, а потім повертаються у свої дерев’яні будиночки.
Сама Ольга Петрівна спокійно ходить поміж вуликами без захисного костюма. Бджіл не боїться й може підійти до них майже впритул.
«Не кусають вони мене, – усміхається жінка. – Є, звичайно, сердиті сім’ї, але мої вже мене знають. Головне – бути чистою, спокійною і не боятися. Вони все відчувають».
Цього року Ольга Власюк відзначає 65-річчя, а також 31 рік відтоді, як у її житті з’явилися перші бджоли.
31 рік тому жінка привезла із Прилісного дві старі ступи з бджолами. Саме вони стали початком її пасіки.
«У мого тата було п’ять чи шість вуликів, а в дядька Кузьми – вже справжня велика пасіка. Думаю, любов до бджіл у мене від них. Це в крові», – розповідає Ольга.
Ті перші ступи вона зберігає й досі.
«Оце вони. Стоять уже понад тридцять років. Для мене вони як пам’ять. Саме з них виросло все господарство», – каже пасічниця.
Нині її пасіка розташована у двох місцях – біля власного будинку та на батьківському обійсті в іншій частині Оконська. Загалом там понад 50 вуликів.
Цьогоріч до господарства додалося ще десять. Ольга придбала їх у березні після смерті попереднього власника. Частина бджолосімей була слабкою, тож жінка підсилила їх власними роями та за допомогою знайомого пасічника із Софіянівки.
Поруч із вуликами господиня посіяла фацелію. Каже, бджоли дуже люблять ці квіти, а гарний мед починається насамперед із правильного догляду за комахами.
«Я спеціально сію такі медоноси, щоб їм було де працювати», – пояснює жінка.
За її словами, робота пасічника значно складніша, ніж може здатися на перший погляд. Треба регулярно оглядати вулики, перевіряти рамки, чистити їх, стежити за станом бджолосімей, а після відкачування меду – ще й вимити все обладнання.
Ольга показує один із вуликів і жартома називає його «готелем люкс».
«Я купую їм махрові рушники, утеплювачі, усе, щоб було тепло. Накриваю, щоб не промокали, щоб бджолам було добре. Для когось це просто вулик, а для мене – дім великої сім’ї».
Жінка переконана, що займатися бджільництвом без любові до цієї справи неможливо.
«Багато хто думає, що мед – це легкі гроші. Та це такий труд, як тримати стадо корів. Хотіти займатися пасікою – мало. Треба мати талант. Це або є, або нема», – говорить вона.
Цього року Ольга вже відкачала дві великі бочки меду. Одну майже всю роздала.
Мед жінка відвозить братові, пригощає знайомих, передає військовим, священникам та монахам.
Частину врожаю планує залишити бджолам, адже вважає, що найкраще вони зимують саме на власному медові.
Донька Ольги Власюк разом із родиною живе у США. Жінку не раз кликали переїхати до них, але залишити пасіку вона не готова.
«Як я залишу своїх бджіл? Та й господарство велике», – каже Ольга.
Через війну донька з родиною не планує приїжджати в Україну. Тож цього разу вони мають зустрітися у Греції, куди Ольга поїде на два тижні.
Жінка зізнається, що хвилюється, як пасіка буде без неї. Онуків вона не бачила вже кілька років, тому спілкуються переважно телефоном.
Та бджоли – не єдина справа її життя. Уже понад 30 років Ольга Власюк займається ще й м’ясною справою.
«Двадцять першого серпня буде рівно тридцять один рік, як поїхала за першим кабаном. Це теж важка чоловіча робота. Але вже не можу покинути ні її, ні бджіл. І те люблю, і те», – усміхається жінка.
Поки Ольга розповідає про своє життя, навколо продовжують літати бджоли. Вона поправляє накриття на вуликах, перевіряє льотки й уважно стежить за своїми підопічними.
«Бджоли все відчувають. Якщо до них із добром – вони теж до тебе добрі, – говорить пасічниця. – Я щоразу приходжу до них із гарним настроєм. Дякую Богові за здоров’я, за те, що ще можу працювати. Бо поки можу ходити між вуликами – значить, живу недаремно».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.