Поділитись:

Обличчя луцької автостанції

Автор: Андрій Лучик |
Вівторок, 05 вересня 2017, 07:40

Певно у кожному місті на вокзалах є люди, які раді кожній приїжджій людині. Вони усіх зустрічають і усіх проводжають – це люди, які просять.

У Луцьку із жебрацтвом на автостанції неодноразово боролися. Але поки це безрезультатно. Певно кожен зможе пригадати маленьких чорнооких дівчаток, які смикають усіх за рукав, коли люди стоять у черзі до квиткової каси. Вони просять парочкою, і якщо хтось змилується і подасть одній гривню на хліб, то за кілька хвилин прибігає інша із простягнутою рукою "Дайте і мені".

Серед облич луцької автостанції є й чоловік, який погано ходить. Його пасажири шкодують. Щораз, коли заходить до салону будь-якого автобуса, йому подають, хто скільки може.

Пригадується і жінка у хустині, яка тихо пропонує "розказати правду" по руці. Її люди часто оминають: чи бояться почути ту правду, чи не вірять. До того ж скільки у ЗМІ писали інформації, що жінки, певно під гіпнозом, віддавали подібним жіночкам ювелірні вироби та чималі суми грошей. Стає лячно.

Луцька автостанція славиться й своїм танцівником. По-моєму його звуть Васею. Він не одноразово ставав зіркою Інтернету завдяки танцям, які чоловік натхненно виконував на камери. В пасажирів маршруток "заробляє" співом релігійних пісень і щиро бажає щасливої дороги усім, хто подає йому хоча б гривню.

Ланцюжок наче зрозумілий: людина потребує – людина (певно від безвиході) просить – людину шкодують – людині подають. Проте часто тих же чорнооких дівчаток бачили із цигарками в руках, і їх же вагітних мам, а танцівника Василя із пляшкою горілки, яка стирчала із кишені. І тут постає питання "То чи дійсно їм не вистачає на хліб та воду?".

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.

Автор: Валентина МЕЛЬНИК

Надрукувати
мітки:
коментарів