Повернувся з Польщі, щоб захищати Батьківщину: історія бійця «Сталевої Сотки» «Дяді Васі»
Волинянин Василь родом із мальовничого села Воєгоща мав усі шанси пов’язати своє життя з мистецтвом та збирати стадіони прихильників. Свого часу він успішно закінчив Луцьке училище культури, віртуозно грав на гітарі, баяні та клавішних інструментах, виступаючи на весіллях.
Проте доля розпорядилася інакше: після строкової служби в армії чоловік поїхав на заробітки, закинувши музичну кар'єру, та опанував цивільні професії столяра, зварника й будівельника. Хто б міг подумати, що через роки саме ці навички рятуватимуть життя його побратимам на фронті.
Історію незламного земляка розповіли у пресслужбі 100-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ.
Повномасштабне вторгнення РФ застало Василя у Польщі. Чоловік не вагаючись повернувся на Батьківщину, аби стати на захист суверенітету України. Кілька місяців він наполегливо шукав військовий підрозділ, аж поки від знайомих не дізнався про набір до лав територіальної оборони.
Оскільки новостворений підрозділ складався переважно з молодих хлопців, Василь виявився одним із найстарших бійців, через що за ним швидко закріпилися дружні та поважні позивні – «Дядя» або «Дядя Вася».
До протитанкового взводу 51-го батальйону ТрО (який згодом став 1-м механізованим батальйоном 100 омбр) волинянин прийшов не з порожніми руками, а з власним мікроавтобусом Iveco, на якому перевозив матеріали для будівництва інженерних загороджень. Згодом, перед виїздом підрозділу на передову, сільська рада додатково передала бійцям позашляховик.
Протягом 2023 та 2024 років Василь у складі піхоти мужньо виконував бойові завдання на найгарячіших ділянках фронту – Лиманському та Покровському напрямках. З часом через високі фізичні навантаження тримати позиції «на нулі» чоловікові стало важко, тому командування, враховуючи його колосальний життєвий та професійний досвід, доручило бійцю інший, не менш важливий вектор роботи.
Наразі волинянин трудиться у ремонтному підрозділі бригади. Разом із побратимами «Дядя Вася» щодня повертає в стрій пошкоджену техніку, усвідомлюючи, що від якості їхньої роботи залежить безпека та життя хлопців на передовій. Попри втому, Василь сповнений оптимізму та віри в майбутню Перемогу, яку понад усе мріє розділити зі своєю родиною, яка чекає на нього рідній Волині.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.