Реформа служби, або Не все в житті вимірюється грошима

Я не коментуватиму реформу від Міноборони тому, що ще раніше написав, що в цьому питанні є тільки погані і ще гірші рішення. Але дещо в мене таки викликає здивування і не розуміння.

Останні років 7 слово «реформи» в Україні дорівнює роздати гроші. Те, що питання служби в ЗСУ прирівнюють до грошового забезпечення, і викликає в мене здивування.

Ось у мене в контракті написано «до завершення військового стану». І таких багато. Бо ми були добровольцями. Це було про ідею. Для нас служба стала тягарем, але не тому, що мало грошей. А тому, що це вже 5 рік. Для таких військових найбільша проблема – це неможливість бачити свою сім'ю. У багатьох її вже і немає. Але бачити своїх дітей, бути з ними – це найдорожче. Немає таких коштів, які можуть це замінити. Ті, хто всі ці роки на передовій, просто потребують відновлення. Психологічного оздоровлення, яке, в першу чергу, може надати сім'я. Не бачити, як виросли твої діти за 4 роки, не може бути компенсоване грошима.

Далі, за останні роки в ЗСУ абсолютно знецінений факт добровольця. Той факт, що ти з ідейних мотивів захищаєш країну, нічим не вирізняє тебе від бусифікованого наркомана чи алкаша. Ви всі – одиниці бойового чисельного складу. І в цьому є відчуття приниження та зневаги.

Тому, на мою думку, в «реформі» треба глибше розуміти коріння проблем. Якщо б я пропонував зміни, то я б грошове забезпечення більше зосередив на залученні іноземців, тоді як для тих, хто служить з 2022 року, я б зосередив саме на відпустці і відновленні. Якщо б 2 дні на передовій давали б тобі плюс 1 день відпустки, то це мотивувало б більше, ніж плюс 100-200 тисяч гривень. Бо не все в житті вимірюється грошима.

Ще одне важливе – це мотивування добровольства. Добровольці мають мати визнання, відрізнятись. Не грошовим. А статусом. В ЗСУ мають цінити тих, хто прийшов добровільно. І в суспільстві теж. Закріплення цього статусу, інше ставлення, створення додаткових переваг у виборі місця служби, навчання, розвитку, можливо, знову стимулює прихід нових добровольців.

На завершення дам коментар свого друга – офіцера, який постійно в зоні бойових дій: «За ці роки я майже не бачив свою сім'ю, і вона в мене розвалилась. Жінка знайшла собі нового заброньованого чоловіка, а діти бачили мене максимум раз-два на рік. Тепер мені пропонують збільшити грошове. А по факту, вони просто збільшують мої аліменти, покращують життя моєї колишньої і її нового чоловіка, а діти як не бачили мене, так і не бачать».

Опубліковано з дозволу автора. Оригінал.