Дзижчання дронів може затримати на тижні: як воїн волинської бригади вертався в передової (фото)

Субота, 09 травня 2026, 14:02

«Тиск 100 на 70… Та він у мене все життя такий», – з усмішкою каже Сергій, який щойно повернувся з передової.

Про захисника розповідають на фейсбук-сторінці бригади.

Він – молодший сержант волинської 14 ОМБр імені князя Романа Великого. Із травня 2025 року військовий перебував на позиціях, а нині – вперше за довгий час у відносній безпеці.

Вже встиг попрати речі, поголитися і смачно поїсти того, чого дуже хотілося на позиціях – вареної картоплі.

Далі – обов’язковий огляд медиків та спілкування з психологами.

«Холоди застав, але ми не сильно мерзли. Копали, облаштовували собі місця, був теплий одяг, теплі спальні мішки, окопні свічки – до плюс 14 навіть була температура в бліндажі. Не повірите, але жодного разу не хворів!» – розповідає захисник.

 

Воїн зізнається: найтяжче – не самі позиції, а момент, коли потрібно мінятися і виходити з них. З собою беруть мінімум, йдуть довго, за небезпеки ховаються за дерева, напівзруйновані хати й навіть у багнюку. Так день і ніч у постійній тривозі, на адреналіні, напоготові. Інколи годинами доводиться перечікувати в чагарниках, поки ворожі БпЛА «рояться» над головами.

«Це ціла історія. Треба, щоб усе зійшлося. Ми не вирішуємо, коли рушати, бо для цього треба володіти обстановкою. Чекаємо на дозвіл командира, підходящу погоду, заміну нам – і пішли помалу. Дивимося під ноги, дивимося в небо. Від бліндажа до бліндажа. Десь переводиш подих, десь перекидаєшся словом. Аби не зупинятися, можна було б дійти сюди за 3 дні пішки, але дзижчання дронів може розтягнути повернення на тижні. З тиждень ми перечікували на одній із позицій на шляху, поки небезпека не вщухла і погода стала підходящою. Там зустрічали старих знайомих. Поговорили, позгадували. А потім – знову в дорогу. Так і вийшли. І досі якось не віриться, що вже не там», – згадує шлях повернення військовий.

Про те, що бачив і що доводилося пережити на позиціях, говорить стримано. Каже: приємного там мало. Але, попри все, Сергій зберіг головне – легкість у спілкуванні, усмішку і внутрішній спокій. Дивишся на нього і не скажеш, що він щойно з позицій. Наче знайомий, який повернувся з відрядження. Тільки очі трохи інші.

 

 

«Дзвонили рідним, сказати пару слів могли. Батареї берегли… ну, інколи не дуже (сміється)», – розповідає він.

Сергій у Князівській бригаді з початку повномасштабного вторгнення. Ще раніше пройшов АТО/ООС. В мирному житті займався столярною справою. Каже, що обов’язково до цього повернеться. Колись.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: