Під Луцьком будують вулицю без електричних дротів

Електрика на стовпах. Європа давно від цього відмовилася, а от ми звикли. Чому? Якщо ви думаєте, що це просто «так склалося» – ви праві. Але є нюанс.

ХІХ століття, Волл-Стріт: стовпи заввишки як чотириповерхові будівлі

Старий Нью-Йорк, 1888 рік. Місто вже переповнене електрикою, телеграфом, телефоном. Стовпи – 30 метрів заввишки, на кожному до 20 дротів. Небо над Манхеттеном більше нагадує павутину, ніж небо. А потім приходить завірюха.

Велика Завірюха 1888 року, Нью-Йорк

За дві доби місто замітає снігом аж до дахів. Дроти обледеніли, лопаються і падають на вулиці, загрожуючи коням і людям просто посеред Бродвею. Зв'язок зник. Місто стоїть.

Нью-Йоркська преса написала тоді, що буревій «зробив за два дні те, чого аргументи не могли досягти роками». Невдовзі мер наказав зрізати всі стовпи і закопати дроти під землю. Бригади виходили вночі і рубали стовпи сокирами, допоки електричні компанії судилися і тягнули час.

Так почалася ера підземних комунікацій у великих містах.

Чим займалися решта світу – і що робив срср

Лондон і Париж пішли під землю ще раніше. Там кмітливо скористалися вже існуючими каналізаційними тунелями. Паризький телеграф і пневматична пошта гуляли під бруківкою ще в 1870-х.

А що робив радянський союз? Нічого особливого. Вішав дроти. Дроти дешеві, стовпи дешеві, монтажники дешеві – навіщо копати? «Буде й так».

1950-і роки. Луцьк, вулиця Радянська (нинішня Лесі Українки). Дроти на місці.

Ця філософія «буде й так» дісталася нам у спадок разом із рецептом «олів'є» і звичкою зберігати поліетиленові пакети.

Через це більшість українських міст і селищ досі живуть в естетиці сталінських часів. І естетика ця далеко не вінтажна – це просто насліддя «совка».

Що каже наука про дроти над головою

У містобудуванні є концепція «Urban Visual Clutter» – міський візуальний хаос. Вчені з'ясували: коли людина постійно бачить невпорядковані лінії і їх перехрестя над головою, мозок витрачає ресурс, щоб відфільтрувати картинку. Це відбувається підсвідомо і непомітно, зате постійно і невблаганно.

Дроти – мов та крапля, що точить камінь, тільки в ролі каменя наше здоров’я.

Теорія відновлення уваги (ART) стверджує, що чисте, спокійне міське середовище знижує виділення гормонів стресу. Натомість «павутиння» дротів формує відчуття незавершеності та тривоги. Нічого критичного – але уявіть, що у вас в кімнаті постійно щось тихенько гуде. Ніби дрібниця, але через рік ви вже самі не розумієте, чому часом нервуєте, а голова болить.

Естетика хмарочосів сумнівна, але без дротів Волл-Стріт виглядає краще

Дроти над головою – це подразник, який ми не помічаємо. Не смертельно, але псує життя.

Чому для Волині це особливо актуально

Волинь – це ліси, вологий клімат і зими з ожеледицею. Це реальна щорічна проблема, бо мокрий сніг налипає на проводи, гілки падають на лінії, та й вітер робить своє.

Саме Волинь, Рівненщина та Львівщина найчастіше потрапляють під удар штормів на заході України, і щоразу наслідок один і той самий: обриви, знеструмлення, бригади аварійників.

Підземний кабель на це просто не реагує. Йому байдуже – мінус двадцять чи ожеледиця. Ще бонус: ґрунт є природним електромагнітним ізолятором, а відкриті повітряні лінії – класична причина пожеж у приватному секторі через коротке замикання.

Це коштує грошей? Так. Але в сухому залишку це економія

Закопати комунікації під землю дорожче, ніж повісити на стовп. Але один серйозний шторм з обривами змушує переглянути витрати на «дешеві» повітряні дроти. І так практично щороку.

Дроти під землею чимось схожі ремонт у ванній. Поки не зробив – здається, що «і так нормально». Після – дивуєшся, як взагалі без цього жив.

Вулиці без дротів: це вже реальність, і навіть не десь у Відні

Схоже, у нас є перший прецедент вулиці повністю без дротів. «Сімейна Фортеця» саме так будує свій проєкт «Біля Лісу» – всі комунікації під землею.

Тут буде дуже затишно, коли підростуть дерева

Жодного стовпа, жодного дроту над головою. Чисте небо, дерева, квіти і будинки. Це не фантастика і не Швейцарія. Це Волинь, 2026 рік, і це вже зроблено.

Власник «Сімейної Фортеці» Олександр Князєв ніколи не стоїть на місці і постійно вчиться у провідних девелоперів світу. Кожен його новий проєкт – це крок вперед і якісний прорив в українському містобудуванні. Мета амбітна: будувати якісні будинки для щасливого життя.

Олександр Князєв, «Сімейна Фортеця»

Нью-Йорку знадобилася катастрофічна завірюха, щоб зробити на крок, який і так був очевидним. Ми можемо зробити це саме без зайвого екстріму – просто обравши собі місце, де вже подбали про деталі, які формують якість життя.

Адже омріяна «Європа», яку ми хочемо мати тут у нас, в Україні, формується якраз через безліч на перший погляд непомітних, але важливих рішень, що підвищують добробут кожної людини. Економіка і правова прозорість – це чудово і необхідно, але так само добре бачити над головою небо, а не дроти.

Матеріал опубліковано на правах реклами