Криниця гуділа на Великдень: на Волині під пагорбом, що сам росте, – аномальна зона
У селі Журавники, що на виїзді із Волині на Львівщину, є особлива аномальна зона – пагорб, який не можуть зрівняти із землею, із криницею, яка видавала дивні звуки.
Про це пише «Волинь».
«Ось тут і є та могила, – розповідав місцевий мешканець Іван Босий. – Скільки Журавники існують, то її називають у нас Козацькою. Але одні вважають, що тут було поховано запорожців Богдана Хмельницького, котрі полягли у визвольній війні супроти тодішньої Польщі, інші говорять, що козаки насипали тут курган, аби вшанувати пам’ять винищених чи то поляками, чи іншими якими нападниками мешканців Висоцького і Черчичів. У тридцятих роках минулого століття тут троє журавниківських господарів побудували свої садиби, то тоді курган, коли ми, хлопчаки, на нього здирались, був на дві третини вищим від стодоли, яку один із тих господарів поставив поряд. А ще в одній садибі була криниця, у якій вода, щойно заходило на зміну погоди, гуділа. Нагнешся, було, над зрубом, а з глибини чути: гу-у-у. Перепитайте, якщо не вірите, в Журавниках у Ксені Папіж. Вона тоді тут жила, то потвердить».
Джерело у Глибокій долині, з якого у Великодні свята начебто чути відлуння висоцьких дзвонів, та криниця, що й справді на зміну погоди гуділа, мимоволі поєдналися в одне. А Козацька могила, виходило, – майже на місці колишніх Черчичів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Риба живе в людських будинках на дні: за 345 км від Луцька – містичне озеро
З колективізацією, котра і ті хутірські садиби зліквідувала, і криницю засипала, її постійно підорювали, аж поки й зовсім не знесли, «бо колгоспу поля було мало». Тоді ж, до речі, загорнули і глибоку впадину, що утворилася поблизу Журавників на місці, де за гітлерівської окупації було розстріляно кілька тисяч євреїв. Земляні роботи виконував один і той же бульдозерист. Поле, де Козацька могила, рівне зробив, як стіл. Коли ж загортав упадину, розповідали журавниківці, бульдозер укляк. Скільки не намагався тракторист запустити двигуна, а все марно.
«Довелося тоді, – підтвердив ці розповіді й Іван Босий, – брати бульдозера на буксир. А через кілька місяців там, де курган був, піднявся високий, більше метра, пагорб. Потім, ще року не минуло, не стало того бульдозериста. Помер, хоч доти, здається, на хворощі не нарікав».
Після таких-от загадкових подій вирішили в Журавниках Козацьку могилу відновити. Хтось, вимагаючи на це дозволу, звернувся в Горохівський райком КПУ. Райкомівський чиновник, котрий приїздив у цьому зв’язку в Журавники і разом з Іваном Босим та колгоспним парторгом побував на Козацькій могилі, сказав, щоби селяни на те не тратились. Усе, мовляв, буде вирішено на владному рівні, зроблено і оформлено належним чином. Та перегодом і райкомів не стало, і селяни, яких облягли інші клопоти, начебто втихомирились.
Хоч вряди-годи усе ще нагадують про Козацьку могилу сільським владцям. Володимир Цикман висловив стурбованість тим, що відділ земельних ресурсів Горохівської райдержадміністрації чомусь прилучив Козацьку могилу до площ, відведених під розпаювання. Отже, може стати чиєюсь приватною власністю. Хоч мусила би бути заповідною зоною і належати державі. Тим паче, що й частку того земельного паю є із чого компенсувати.
Але допоки що, то Козацька могила, відколи зрівняли її із землею, а площу ввели в сівозміну, розорюється місцевим сільгосппідприємством щороку. І кожного року, щойно влягається рілля, уперто здіймається до неба колишнім курганним гостроверхом. У Журавниках кажуть: росте. Чи не задля того, аби не забували ми, хто є і якого роду-племені?
Автор Петро БОЯРЧУК
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.