Вивчає родинні лінії односельців: як волинянка дослідила свій рід до 12-го коліна (відео)
Волинянка Вікторія Сливка із села Біличі дослідила власний родовід до 12-го коліна, а також вивчає родинні лінії односельців.
Генеалогією захопилася у шкільні роки. Зараз це стало її основним заняттям, розповіла Суспільному Вікторія Сливка.
Усе почалося з домашнього завдання у школі – побудувати родинне дерево. Коли ж із полиць з мамою почали діставати сімейні альбоми, архівні світлини, а з ними й родинні історії, справа швидко переросла у захоплення, а потім – і в професію, додає вона. У її роду понад 4 300 імен, а родова лінія веде до початку XVIII століття.
«Останні представники народилися на початку XVIII століття. Тобто, є у мене предок Жур Іван, він народився в 1739 році, він по-батькові Іванович», – каже дослідниця роду.
Прямим предком, зазначає, був Трохим Микитюк. Їй відомо, що той мав сім дітей. Останні жили на хуторі Трохимівка, де побудували свої будинки. Сьогодні це місце називається вулицею Трохимівкою, на якій збереглися лише дві хати.
«По роду в мене дві гілки з Литовежа – Пучковські, того самого Леона Пучковського, краєзнавця. Мені було цікаво – все-таки Литовеж далеко, якщо по сучасному їхати, по дорогах. Але якщо глянути, де терикон, був центр села Біличі, і по полі, то дуже близько до Литовежа», – розповідає жінка.
Додає, колись люди частенько один до одного їздили в гості, родичалися і, відповідно, створювали сім'ї.
Захоплювався краєзнавчими дослідженнями й знав чи не усі родинні зв’язки в окрузі прадідусь Вікторії – Андріян. А ще він вивчив напам’ять Кобзаря, був серед засновників товариства непитущих і грав у драмгуртку, пригадує жінка. Здатність знати все і про всіх, каже мама Вікторії, дісталася їй у спадок саме від діда.
«Він знав і мені розказував. Це родич тим, той – тим. Село невелике, родинні зв'язки кілька разів перетинаються, хіба там невістка чи зять з другого села. Єдине, що жалію, що мало записала», – розповідає мама дослідниці Руслана Ральська.
З її слів, з дідусем Андріяном можна було говорити про все.
«Він, певно, в сільській бібліотеці всі книжки перечитав. Знав всі п'єси напам'ять. Був суфлером. Як ставили п'єси, то він був і гримером. Деякі ролі коли грав. «Кобзаря» практично всього знав напам'ять. І малював», – ділиться спогадами мати дослідниці.
Історія для Вікторії – це не лише архіви й документи. Це, розказує, місця, які досі зберігають пам'ять її роду. Зокрема, хата діда Андріяна, де він народився і виріс.
«Взагалі ту хату побудував його дід Форко. Ми так називали його, він писався Флор Трохимович. Тобто він був сином Трохима, засновника цього хутора», – розповідає про хату дослідниця.
Ця хатина береже теплі спогади з дитинства, – каже Вікторія: це сніжні зими, сімейне Різдво, потріскування полін у печі. Запам’ятала, як прабабуся поралася біля печі, готувала їсти. Як у дитинстві ходила з дівчатами щедрувати, як їх на щедрування проводжав тато і зустрічала бабуся.
Вікторія, окрім свого родоводу, цікавиться також походженням односельців. Говорить: уже дослідила родинні лінії половини мешканців Білич.
«У мене от така суперідея. У нас найбільш поширене прізвище – Киці, Киця. І я хочу їх всіх пов'язати, таки довести, що вони пішли від одного предка», – поділилася планами дослідниця.
Зізнається, що багато односельців не знають своїх предків, тому радить нотувати історії старших, щоб нащадки були вдячні за такий спадок.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.