Шість років у лавах ЗСУ: як войовнича «Мулан» із Вінниччини потрапила у волинську «сотку» (фото)
Руслані Дучаловій лише 23 роки – і вже шість із них у лавах Збройних сил України. Виросла на Вінниччині, навчалася у військовому виші у Львові, а нині служить офіцером психологічної підтримки у волинській 100 ОМБр, допомагаючи військовим справлятися зі стресом на фронті.
Про захисницю розповідають на фейсбук-сторінці 100 ОМБр Сухопутних військ ЗСУ.
Дівчина виросла в селі Довжок Могилів-Подільського району Вінницької області.
Після закінчення школи – у 2020-му – перед 17-річною юнкою постало питання вибору майбутньої професії.
«Обирала між навчанням у педагогічному університеті та Національною академією сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Віддала перевагу таки військовому вишу, – розповідає Руслана. – Було важко, особливо спочатку. Не страшно, бо я не з лякливих, а саме важко. Ще вчора ти сиділа за шкільною партою, а сьогодні вже курсантка військової академії».
В академії однокурсники з Інституту морально-психологічного забезпечення дали Руслані прізвисько «Мулан» – на честь головної героїні відомого мультиплікаційного фільму.
«Вочевидь, звернули увагу не лише на східні риси у зовнішності, а і на мій часом доволі войовничий характер», – усміхаючись, згадує Руслана.
«Мулан» була дуже старанною і наполегливою курсанткою. Сумлінно опрацьовувала увесь матеріал, який викладачі подавали на лекціях. Та все ж, зізнається Руслана, найбільше… їй подобалися стрільби.
«Дуже люблю стріляти! Коли ми виїжджали на полігон, я тільки і чекала тих стрільб, – згадує дівчина. – Зі стрілецької зброї найбільшою моєю любов’ю була СВД – особливо, нічні стрільби з цієї снайперської гвинтівки. Також подобалося стріляти з різної бронетехніки – танка, БМП, БТР».
У червні 2024-го – після випуску з академії та вручення лейтенантських погонів – Руслана Дучалова потрапила за розподілом до волинської 100 ОМБр. Де й служить впродовж уже майже двох років на посаді офіцера відділення психологічної підтримки персоналу.
До речі, згодом контракт із 100 ОМБр підписав і 19-річний брат Руслани – Максим. Ще раніше – у 2021-му – до лав ЗСУ за прикладом доньки став батько, Сергій Анатолійович.
«Виросла я на Вінничині – в центральному регіоні України. Навчалася на заході нашої держави – у Львові. А служити довелося на сході – на споконвіку українській Донеччині, – розповідає «Мулан». – До речі, раніше на сході України мені ніколи не доводилося бувати. Але за майже два роки служби тут я просто закохалася у цей прекрасний край – у цих людей і ці неймовірні краєвиди! І коли хтось наважується пропонувати нам "віддати" комусь цей регіон, моєму обуренню немає меж! Так і хочеться вигукнути: "Дідька лисого вони одержать, а не нашу Донеччину!"».
Хоча дівчина і зізнається: попервах на Сході було таки лячно через постійні обстріли. Особливо незвично було засинати під звуки канонад. Допомагала бабусина порада: щовечора молитися і не думати про погане.
Тим часом вдома на Руслану із нетерпінням чекають найдорожчі люди: бабуся, дідусь, молодший брат-п’ятикласник та мама.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.