Межа світу мертвих та живих: за 230 км від Луцька – містичні скелі з печерою відлюдника

Печери відлюдника у Медоборах на Тернопільщині викликали величезний резонанс.

Про них пише «Україна Інкогніта».

Притулком для служителів старого культу стали надзбручанські гори. Тут виникає унікальна релігійно-політична формація відома як «Збручанський культовий центр» (ЗКЦ). Принаймні, саме цю версію свого часу висунули знані історики-славісти Ірина Русанова та Борис Тимощук.

В популярній літературі це утворення носить більш барвисті назви: «Язичницький Ватикан», «Республіка волхвів», «Язичницький Афон» тощо.Ядром «Країни волхвів» були чотири священні городища: Звенигород, Богит і Ґовда, що стояли на правому березі Збруча, та Іванківецьке – на лівому. Крім них діяли ще безліч дрібних святилищ.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мертві сиділи, як живі: за 140 км від Луцька – магічне урочище, де здійснюються бажання (відео)

Найголовнішим і найбільшим серед них був Звенигород. У період розквіту за розмірами він майже не поступався тогочасному Києва (правда без посаду та Подолу).До комплексу язичницьких святилищ Звенигорода входила невелика печера, нині відома як «Печера відлюдника». Розташована вона у підніжжі дуже мальовничого скельного пасма, що на самій вершині Звенигородської гори.

До слова, навколо печери розгорівся скандал, після того, як у ній встановили пластикові вікна.

У популярній літературі виникнення «Печери відлюдника» зазвичай пов’язують з якимось святим чоловіком, який поселився у цих краях десь у тридцятих роках ХІХ ст. Він, мовляв, і видовбав собі у скелях отаке от житло.

Насправді ґенеза цієї печери набагато давніша і, досить ймовірно, її історія бере свій початок навіть не за волхвів. На це вказує ряд ознак. Зокрема скельне пасмо несе на собі певні сліди людського втручання. Наприклад величезні, щільно підігнані одна до одної багатотонні плоскі брили, що стирчать під скелею, явно не природна формація, а встановлені людьми. Крім того біля печери бачимо 2 дольмени.

Зруйнований (зі скинутою кришкою) дольмен па верху скелі

Дольмен біля печери

Зауважимо, що «забавки» у мегаліти не властиві для слов’янського язичництва, а притаманні набагато давнішим часам доби міді та бронзи. Фактично весь Звенигородський скельний масив та печера, вірогідно, є колосальною напіврукотворною мегалітичною структурою.

«Першовідлюдники», очевидно, були досить ревними у боротьбі зі спадщиною Давніх Богів. На скелях видно кілька утворень, які є слідами знищених зображень. Крім того на верхівці пасма бовваніють рештки зруйнованого дольмену. Скинути величезну плиту, що його перекривала, завдання не з легких, але ті впоралися.

З барельєфів уціліла лише личина, вирізьблена над входом до печери. Є версія, що вона відноситься до часів коли тут жили готи і це зображення бога мудрості та війни Вотана (він же Один). Як відомо з саг той був однооким – друге своє око Вотан-Один пожертвував аби напитися із джерела Міміра, що дарує мудрість. Добре видно, що одне око на личині — вирячене, а інше — ледь окреслене. Саме так зображали Одина на скелях Скандинавії.

За іншою версією це творчість вже християнських відлюдників і зображено тут Христа, або якогось Святого, – найшвидше Онуфрія Великого. При певній фантазії у нерівностях скелі можна побачити довге волосся та бороду.

Житлова камера з лежаком

Печера складається з двох камер-комірчин. Одна — для молитви, друга — для житла. У молитовній частині сьогодні влаштовано невеличку капличку та встановлено простенькі ікони. В «житловій» – досі зберігся кам’яний лежак.

Архаїчний хрест висічений на стіні молитовної частини

Найдавніша частина печери – «житлова». Від початку це був відкритий природній грот-навіс, у якому, можливо, колись функціонувало язичницьке святилище. Що сьогодні вважається лежаком, швидше за все, було вівтарем. З часом природну щілину у скелі розширили до печери, а первісний грот відділили від зовнішнього світу мурованою стіною.

Жертовник. Також добре видно, що житлова частина — то відділений муром колись відкритий грот-навіс

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Поховали верхи на коні: за 100 км від Луцька – загадкова могила воєначальника

На майданчику перед печерою впадає у вічі велика прямокутна каменюка. Це один з прадавніх вівтарів, що зберігся від дохристиянських часів.Що відлюдники обжили Пущу раніше першої третини XІХ століття яскраво свідчить фрагмент фігури Св. Онуфрія Великого, що стоїть у «житловій» частині печери.

Нижня частина фігури Св. Онуфрія та фрагмент кам’яного хреста з Всевидячим оком.

Св. Онуфрій Великий прожив у пустелі 60 років і вважається найавторитетнішим християнським відлюдником (анахоретом). Власне він й започаткував відповідну духовну практику.

Добре видно довжелезну бороду та ноги Святого

Зображення святого традиційно встановлювали в печерах та гротах де усамітнювалися люди, які бажали повторити Його духовний подвиг.

За стилістикою фігура звенигородського Св. Онуфрія належить принаймні до XVIII ст. Можливо навіть XVII-го… Але відлюдники тут завелися аж ніяк не раніше XVІ ст., коли на теренах Поділля почала масово поширюватися практика анахоретства і, відповідно, шанування Св. Онуфрія. У ситуації з «Пущею» варто говорити про цілу низку звенигородських відлюдників, які змінювали один-одного впродовж кількох століть.

Світлина 1930-х років. Біля входу видно верхню частину фігури Св. Онуфрія

Що стосується конфесійної приналежності, то можна припустити, що перші відлюдники найвірогідніше були православними, а по тому – греко-католиками. На це вказує кілька ознак. Зокрема на наших теренах анахоретство Західній Церкві не властиве. З іншого боку – маємо рештки тесаної з каменю сакральної фігури, що не відповідає православній традиції, а от римо-католицькій та унійній – ще й як! У самій ж печері маємо чисельні графіті виконані церковно-слов’янською, латиною та польською. Останнє теж вказує на унійну традицію.

Печерні графіті

Анахоретство широко практикувалося ченцями греко-католицького ордену чину Святого Василія Великого. У цьому ключі місцеві відлюдники, принаймні в XVIII ст., мали досить тісні контакти з сусіднім Сатанівським монастирем, що на той час належав василіанам. Не варто відкидати, що впродовж певного проміжку часу «династію відлюдників» складали якісь особливо ревні у вірі монастирські ченці. Прив’язка печер до Сатанівського Троїцького монастиря прослідковується й в тому, що раніше на Трійцю жителі довколишніх сіл проводили масштабну хресну ходу від с. Кринцилів (Крутилів) до печер. Правда від 1947 р. проводити процесію заборонили комуністи.

За спогадами старожилів останній звенигородський відлюдник трагічно загинув у серпні 1914 р. від кулі якогось російського солдата. За іншими свідченнями він помер від старості десь на початку двадцятих років минулого століття.

Св. Онуфрій був не єдиною сакральною фігурою, яка прикрашала «Пущу відлюдника». Зокрема раніше тут можна було побачити скульптуру «Ісус в гробу». Цікаво, що у якості символічної печери-гробівця відлюдники використали один з давніх дольменів! Людина, яка встановила фігуру мертвого Ісуса саме тут, добре розуміла, що це за місце. З давніх-давен дольмени виконували роль своєрідного проходу між світами. Тож тут спостерігався подвійний символізм — мертвий Ісус, який незабаром має воскреснути, лежав на межі світів живих та мертвих.

Фігура Ісуса зникла по Другій світовій війні разом з верхньою частиною скульптури Св. Онуфрія. Остання, як добре видно на старій світлині, колись стояла біля входу до печери.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• В Хрінниках розкопали могилу відьми, яка шкодила людям навіть після смерті
• З солдатами коїлись дивні речі: аномальна зона «витіснила» військову частину
• Чортова каменюка летіла на Почаївську лавру: за 140 км від Луцька – містична зона (фото)