Храм без жодного цвяха та своя Камчатка: чим дивує волинське село біля Луцька
Історія волинського села Баїв, що належить до Боратинської громади, – це не лише дати й архівні згадки, а жива пам’ять про трагедії, відродження та долі конкретних родин.
Про це пише інформаційний портал «Боратин 24», розповідаючи про багаторічні дослідження вчительки історії та правознавства Оксани Цеслі.
Баїв уперше згадується у письмових джерелах у 1545 році. Водночас археологічні знахідки свідчать, що люди жили тут ще з часів кам’яного віку. У 2008 році в селі працювали археологи Волинського національного університету під керівництвом Григорія Охріменка. Під час розкопок виявили металеві предмети, кераміку, залишки давніх печей, артефакти неолітичного періоду та трипільської культури, а раніше монету римського часу.
За словами Оксани Цеслі, історія Баєва – це приклад постійного відродження: «Життя тут вирувало завжди. Навіть після великих трагедій село відновлювалося, мов птах Фенікс», – зазначає педагогиня.
Оксана ЦесляУ XVI–XVII століттях Баїв був заможним селом, яким володіли шляхетські родини. У 1648 році місцеві селяни разом із козаками брали участь у знищенні панських маєтків під час Національно-визвольної війни. У XIX столітті в селі діяли корчма, млини, фільварок, а також була збудована унікальна дерев’яна церква без жодного цвяха.
Окрему сторінку в історії села займає родина Ходкевичів і Стецьких. За архівними документами, на початку ХХ століття через фінансові труднощі маєтки поступово продавали місцевим селянам. За спогадами старожилів, пані Феліція Ходкевич залишила по собі добру пам’ять.
«Моя бабуся добре пам’ятала пані Феліцію. Вона згадувала її як щиру і добру жінку. Коли бабуся йшла запрошувати людей на весілля, то просила в неї благословення», – розповідає Оксана Цесля.
Найтрагічнішою сторінкою для Баєва стала Друга світова війна. Село тричі палили, а 11 грудня 1943 року загинула 101 людина. Людей розстрілювали у власних домівках, після чого будівлі підпалювали.
Ця трагедія торкнулася і родини вчительки.
«Чоловік моєї бабусі загинув ще у червні 1941 року під час розстрілу в’язнів Луцької тюрми. А 11 грудня 1943-го в одному домі вбили одразу восьмеро її рідних. Вижила лише одна жінка, але й вона згодом померла від наслідків поранень», – ділиться педагогиня.
Після війни мешканці, які втратили рідних і домівки, змушені були жити в землянках. У 1948 році в селі створили колгосп, почалося повільне відновлення господарства. У 1950-х роках з’явилася перша техніка, згодом – трактор, агрономи та тепличні господарства. Село поступово відбудовувалося.
Не менш важливою частиною місцевої історії є легенди про походження назви села, яка, до слова, ніколи не зазнавала змін. За однією з них, у сиву давнину на пагорбі було поховано Бая – ватажка монголо-татарського війська. Інші ж пов’язують назву з дієсловом «баяти», тобто розповідати історії, оповідки й небилиці.
«Особливу роль у цих переказах відіграє й місцеве джерело. Вода в ньому була настільки смачною й цілющою, що люди приходили сюди здалеку, аби втамувати спрагу, – розповідає пані Оксана. – Навіть у найлютіші морози джерело не замерзало. Подорожні часто звертали з дороги, кажучи: «Йду до Баєва, до криниці». Так село ставало впізнаваним орієнтиром для мандрівників. Сьогодні ж тут сформувалися своєрідні мікрорайони – Волиця, Камчатка та інші».
Озеро у селі Баїв. ВікіпедіяПро минуле рідного краю Оксана Цесля розповідає не лише з архівів, а й через родинну пам’ять.
«Я – донька вчительки історії. Любов до минулого мені прищепили ще в дитинстві. Саме тому вважаю: народ, який не знає своєї історії, приречений повторювати її трагедії», – наголошує вона.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.