Ядерка в пісочниці

Не знаю, в який момент стається збій, чи повинен він бути систематичним, чи можна це зупинити, але мені здається, що в отому малюку, якого ви бачите щодня в пісочниці біля вашого будинку, виростає щось лихе. Не хотілося б, але у найжахливішій ймовірності його "подвиги" яскраво би описала газета "Віче" в кримінальній хроніці, якби її ще випускали. Малюк — це, звісно, збірний образ, він вигаданий персонаж. Але... Але придивіться ближче.

Ось він сміється, коли комусь погано. Та ні, дідько його, він не сміється, а розпливається у блаженній посмішці. Він кайфує, шановні. Ось він дражнить меншого за нього за розмірами пса. Він аж ніяк не дурний, аби дражнити ротвейлера. Це поки що завелика здобич. А ось цуценя породи "дворовий благородний" йому по зубам. Думаєте: ну чому б не гратися, чухати його, а в ідеалі притарабанити додому і зробити батькам сюрприз? Малюк вже давно школяр, він не дворічна дитина, яка не розуміє, що "гаві боляче".

Та навіть коли ви йому кажете зі всією серйозністю, на яку лише здатні, що його поведінка жахлива, він знову робить те саме, але вже більш вигадливо.

І тут до вас доходить, що малюк дражниться та знущається тому, що просто МОЖЕ це робити. Можливо, він дивився фільми з червоним квадратиком у кутику чи читав не ті книжки. Але, скоріше за все, хтось більший за цього малюка показав, що так МОЖНА робити зі слабшими. Тільки "дворовим благородним" у тій ситуації був сам малий. І коло замкнулося.

Я поняття не маю, що можу зробити у цій ситуації, окрім як відігнати пса подалі для його ж користі. Певно, така поведінка чи скарга небайдужих громадян стала би приводом для навідування соціальної служби. У школу, де навчається малий, прийшли би волонтери з місцевого клубу захисту тварин та розповіли, як потрібно поводитися, якою є відповідальність. Шкільний психолог провів би бесіду з батьками, аби визначити фактори ризику. Але я не впевнена, що це вирішить проблему чи узагалі так буде.

Так ось, коли ви подивитеся на цього малого у пісочниці, то, б'юся об заклад, погодитеся зі мною, що виховання дітей — це найвідповідальніша місія в світі. Це на стільки відповідально, що можна порівняти з відповідальністю людини, яку замкнули у крихітній комірчині, де в підлогу вмонтована велика червона кнопка для усіх ядерок світу. Один не вірний крок — добраніч, Матінко Земля!