Від дитячої мрії до власної стайні: історія волинянки та зірок фотосесій Ельзи й Тесси (фото)
Граціозні, благородні, спокійні й дуже фотогенічні коні живуть у селі Зимне Володимирського району.
Ельза і Тесса стали втіленням мрії Ольги Назарової, яка з дитинства любить цих тварин і завжди хотіла мати їх у своєму господарстві. Два роки тому здійснила це найзаповітніше бажання. І охоче знайомить зі своїми конячками усіх охочих, пропонуючи гостям здійснити прогулянки верхи мальовничими околицями села.
Про це пише газета «Слово правди».
«Я знаходила коней усюди і навіть у Зимному колись їздила верхи – і не просто, а галопом, без сідла! Жила у Нововолинську. Ще маленькою на літніх канікулах, долаючи пішки три кілометри, ходила у сусіднє село Низкиничі на бригаду, де утримувалися колгоспні коні. Нам, дітлахам, дозволяли сісти верхи практично на будь-якого із них. Моїм найулюбленішим був великий, білий, у сірі краплинки, дуже спокійний кінь. Я годинами сиділа на ньому, доки він пасся. А коли весь табун переходив на нове місце, моїй радості не було меж: кінь проходив метрів п’ятдесят – і я їхала верхи», – розповідає Ольга і ділиться одним зі своїх найтепліших спогадів із дитинства.
На її 12-й день народження за те, що дівчина постійно пасла коней, конюхи зробили їй справжню вуздечку і подарували прогулянку на улюбленцеві Прокопчику. Вона їхала верхи сама і поряд не було інших коней, лише тиша й простір. Кінь слухняно катав її навколо бригади. Дівчинка була безмежно щаслива: кінь не зупинявся, не впирався, слухався кожного поруху.
Звісно, вона не раз просила батьків, щоб купили коня або відвезли на навчання верхової їзди, але це було не можливо. Вони казали: «Виростеш – купиш собі». Так і сталося.
Ольга з чоловіком час від часу їздили у кінні клуби. Жінці дарували кінні прогулянки на день народження. Та цього було недостатньо. Поступово визріло рішення – таки придбати коня.
«Я переглядала оголошення про продаж коней і всі тварини на фото були дуже гарні, але одна світла кобилка одразу запала в душу. Я мріяла: буду її любити, доглядати, гуляти з нею, їздити верхи. Хоча, чесно кажучи, тоді зовсім не знала, як правильно утримувати в господарстві коня і навіть не досить добре трималася у сідлі. Чоловік підтримав: «Купуй!». І я майже одразу обрала їй ім’я Ельза. Пам’ятаю, як побачила свою світло-медову красуню з пишною гривою і чубчиком, … Вона була спокійна, граціозна, зовсім не боялася нас, чужих людей. І завжди була так близько – її господарі живуть за 39 кілометрів від нас», – розповідає Ольга.
Із покупкою не стали зволікати і вже через три дні Ельза була вдома. У місці, де раніше тримали корову, коневі було тіснувато. Тож попри зимову погоду, а було це 5 січня, господарі почали розбирати одну «перестінку» у будівлі. Працювали перфоратором, болгаркою, молотком, але Ельзу ці звуки не лякали. Як розповідає Ольга, її Ельза так само спокійно реагує на гучність транспорту чи гавкіт собак.
Ця конячка дуже невибаглива у їжі – любить ласувати морквою, кормовими буряками, а коли вони ще й натерті та перемішані, то з’їдає усе до «останньої крихти», смакує їй і запашне сіно. У сезон паші господиня щодня водить її на луг, припиняючи на довгий 22-метровий шнур. І мріє про власну простору територію з вільним вигулом.
Коні – це табунні тварини, їм потрібна компанія, тож жінці було трохи шкода Ельзу, бо вона одна. Тому подружжя влітку почало облаштовувати стайню вже для двох коней. Незабаром купили Тессу.
«Я побачила Тессу у фейсбуці: така ж світла, як Ельза, але худорлява, висока і, здавалося, дуже ніжна. Думала, що вона буде подругою для Ельзи. Але Ельза вирішила: у господарстві вона – головна. Хоч і дружать конячки одна з одною, але їжу ніколи не ділять», – усміхається Ольга.
Господиня розповідає, хоч її улюблениці ззовні дуже схожі між собою, та характери мають різні.
«Ельза – спокійна, врівноважена і впевнена в собі кобила, справжня лідерка. Тесса ж дещо ніжніша, чутливіша і делікатніша. На фотосесіях із нею працювати особливо легко: спокійно стоїть, уважно слухає і, здається, відчуває настрій людини. Ми часто запрошуємо охочих на прогулянки кіньми селом, лугами і навіть до Сашкової гори. Щоб гостям було зручно і вдавалися красиві світлини, придбали якісні шкіряні сідла накидки під них, вуздечки різних кольорів. Це дозволяє підібрати кольори під настрій і атмосферу прогулянки, а коні при цьому почуваються комфортно і вільно рухаються. До нас часто приїжджають сім’ї з дітками, закохані пари, компанії друзів, щоб побути поруч із кіньми, пройтися, тримаючи їх за вуздечку, мальовничими стежками, насолодитися краєвидами. Для багатьох це стає першим близьким знайомством із конем і справжнім відпочинком для душі», – ділиться господиня.
Для Ольги Ельза і Тесса – більше, ніж просто коні. Каже, це її домашні улюблениці, компаньйонки, подруги. Тому уважно стежить за їхньою безпекою і дозволяє їхати верхи лише тим, хто дійсно вміє це робити, іншим же пропонує прогулянки з супроводом і фотосесії.
«Особисто я люблю їздити верхи, але часто обираю просто бути поруч із тваринами, вчу правильно поводитися із ними своїх дітей. Ми у господарстві все облаштували так, щоб догляд став легким: провели воду, встановили автопоїлки, зробили зручні годівниці. Найважче, звісно, прибирання, бо його завжди багато. Кожні 45 днів викликаємо коваля, адже копита потребують постійного догляду, а Тессі потрібні підкови. Маю цілу колекцію щіток, гребінців, шампунів, кондиціонерів для гриви, щоб було легко її розчісувати і щоб коні були доглянуті», – розповідає Ольга.
У період новорічних свят ця історія звучить особливо символічно. Те, що колись було дитячою мрією, стало частиною щоденного життя – з турботами, працею і тихою радістю поруч із благородними тваринами.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.