Різдвяна кутя: чим відрізняється волинська від страв інших регіонів
Кутю готують по всій Україні, але однакової куті не існує. Ця страва пережила війни, голод і заборони, та попри все залишилась символом памʼяті, родини й звʼязку поколінь. У кожній родині – свій рецепт і своя традиція.
В Україні, розповідає медіа «ШоТам?», кутю роблять з пшениці, рису чи гречки, з медом і маком, горіхами, халвою, а десь – навіть із вином.
Це одна із сакральних страв української кухні, і в кожному регіоні її здавна готували по-своєму.
До прикладу, на Волині традиційною основою для куті були пшениця або ячмінь. До неї додавали мед, горіхи та мак, але його не терли й не замочували.
Тоді як рисову кутю найчастіше готували на сході України – з медом, маком, вишнями або кизилом.
На півдні країни готують кутю за схожим рецептом, але інколи додають халву.
Десь її роблять рідкою – як на Закарпатті: з маком, медом і сухофруктами.
На Поділлі – навпаки. Там кутю варили з гречки: густу й дуже поживну.
Існує навіть «п'яна» кутя. Готову суміш заливають виноградним соком з медом і додають червоне вино. Цей рецепт знають на Житомирщині.
На Галичині та Полтавщині кутю щедро заливають узваром. Вона виходить майже як різдвяний суп.
Кутю можна варити одразу з трьох видів зерна. Навіть з пшоном – так роблять на Сумщині.
Для черкасців важливий не лише склад, а сам момент подачі: мак із медом заливають теплою водою і додають уже до тарілки – безпосередньо перед тим, як сісти за стіл.
Кутю готують тричі: на Святий вечір – багату, на Щедрий – щедру, а на Водохреще – голодну. Вона символізує достаток, єдність родини та зв'язок із тими, кого вже немає за столом. Страва змінювалася століттями, але її сенс – ні. Вона й досі збирає українців за одним столом, де б вони не були.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.