Життя між приданим і клуночком «на смерть»: що зберігає у старовинній скрині 87-річна волинянка
87-річна жителька села Проходи Любешівської громади, що на Волині, Ганна Бондарчук зберігає скриню зі старовинним одягом та клуночком «на смерть». Здавна такі скрині були елементом інтер'єру в оселях і призначалися для зберігання одягу, хусток, рушників тощо.
Старовинна скриня з «приданим»
Як розповіла Суспільному Ганна Бондарчук, дерев'яну скриню для неї замовляв у майстра батько в 50-х роках минулого століття.
«Може вже років 70 цій скрині, а може й більше. Вона вже давним-давно змайстрована. Зробили і мені, і сестрі на придане. Полотно, рушники, сподниці, в яких я ходила, бо ходила в широких сподницях, кохти. Що збереглося, що не збереглося. Тут вельми доброго немає... Був станок, снували, таке треба було вдвох ткати, важко одному», – зазначила жінка.
За народними звичаями скриня становила частину «приданого» для молодої дівчини. У дівоцтві волинянка ткала лляні рушники – ними обвішували хату, як Ганна йшла заміж.
«Тут і прожила, потім замуж вийшла і діло робила – ткала і вишивала. Тико всього наробила, що нікому воно не треба. Я 6 років ткала рушники у Луцьк, нас п’ять жінок таких було. Нам привозили нитки й ми ткали. Це вже як замужем була, то ткала, бо Люба вже була, дочка, то треба було вже їй на придане. І ткала, і вишивала – світу не бачила за тою роботою», – сказала пенсіонерка.
Після заміжжя Ганна Бондарчук працювала в колгоспі: вдень – на роботі, ввечері – вдома за верстатом. Після того як сильно захворіла, отримала роботу в конторі.
«Коли чєс мала, ввечері, як поробиш усе діло, тоді й вишивали. Така традиція була. Мусово було вишивати, тепер вже не треба, тепер вже молодьож рушників не вішає, не вишиває, вони й не вміють», – говорить жінка.
Клунок «на смерть»
Окрім витканих у молодості речей, Ганна Бондарчук зберігає у своїй скрині клунок «на смерть». Увесь одяг, який до вподоби, волинянка підготувала заздалегідь, аби рідні вбрали її в останню дорогу. Під голову за звичаєм мають покласти рушники.
«То одежа моя, шо то на той світ: плаття, спідниці, всього є. Кохти, все моє "додоми". Як умру оцю кохту мені наложать і сподниця. А ота хусточка – купляла та й сказала, щоб мені білу зав’язала. Я люблю білий, але як син загинув, то я вже білу хустку не зав’язую. Тико на той світ білу», – розповіла волинянка.
Серед побажань Ганни Бондарчук – оббита витканими власноруч рушниками труна.
«Щоб труна була гарна і баба гарна лижєла. А то хвартух вишивала тоже. Вже ото недавно шила його. Спеціально собі вишила свіженького, щоб було туда. Років 2 як вишила, а може й більше. Не знаю, як убєруть. Як стала хворіти я, то я наготувала собі і думаю, хай буде, а я ще й досі живу. Не знаю, що там на тому світі, Бог його знає», – говорить волинянка.
Свій «тлумачок» 87-річна жінка зібрала, з її слів, давно. Каже: сподівається, що рідні дослухаються до її побажань.
«Ой, вже не хочеться жити, бо вже не здужати з кіями ходити. Яка то житка вже, але живу. Кажуть, не можна думати, то великий гріх за смерть думати, вона сама прийде. А тлумачки зібрала уже давно. Я хочу по-своєму, щоб мені було. Як убєруть, так буде, я їм розказувала, але хто там буде слухати», – каже пенсіонерка.
У парі з чоловіком волинянка Ганна Бондарчук прожила 61 рік, з яким народила четверо дітей. Також має жінка восьмеро онуків та дев'ятеро правнуків.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.