Мріяв зустріти Перемогу з сином: сповідь волинянина, який пережив найстрашнішу втрату
У ковельській родині Євтушиків війна забрала найдорожче – 20-річного Кіріла. Хлопець помер у дніпровській лікарні Мечникова після тяжкого поранення, отриманого 6 листопада внаслідок удару боєприпасом, скинутим із російського дрона.
Його батько, Юрій Євтушик, сам боєць із великим бойовим минулим, сьогодні живе болючими спогадами, розповіли у Ковельській міській раді.
На зустрічі з міським головою Ігорем Чайкою він намагався триматися, але кожне слово проривалося крізь свіжу рану. У його голосі – правда про війну, яка не викладена у кіно: лише біль, втрати і рішення, що ламають людину зсередини.
Юрій пройшов Майдан, АТО, повномасштабне вторгнення. Служив у батальйоні «Волинь» у найгарячіших точках Донеччини та Луганщини. Пізніше – у 100-й та 111-й бригадах тероборони, де працював на евакуації поранених і загиблих. Каже, що бачив надто багато. Друзі, куми, побратими – один за одним гинули на війні. «Кожна втрата – як удар», – пригадує він.
Саме тому синові він служити не дозволяв. У 18 років Кіріл палко рвався на фронт: мріяв про «Азов», цікавився дронами, говорив, що має бути там, де інші хлопці. Але батько знав про його травми після спорту – титанова пластина, ушкоджена ключиця, проблеми зі спиною. Юрій ходив у військкомат, просив, переконував: «Не беріть його, він ще юний».
Але впертість Кіріла була така сама, як у тата. Він приховав намір підписати контракт і зробив це. Перед від’їздом мав побачити батька, але зустріч так і не відбулася.
«Думаю, він не хотів прощатися. Як і я колись…», – каже Юрій. Син образився – але вчинив так само як колись батько перед своїм фронтом.
На службі Кіріл став сапером серед зовсім юних бійців. «Там усі діти… і не до кінця розуміли, що їх чекає. Тому так боляче», – зітхає чоловік.
6 листопада підрозділ накрив боєприпас, скинутий із дрона. Хлопець отримав тяжкі поранення. Батьки кинули все й поїхали до Дніпра – триматися поруч.
Дні тягнулися між надією і страхом. Кіріл боровся довше, ніж прогнозували навіть лікарі. «Я дивувався, як дитина так трималася?» – каже Юрій.
Побратими, друзі й небайдужі щодня телефонували, здавали кров, молилися. Та 21 листопада серце Кіріла Євтушика зупинилося.
Він так і не став офіцером, як мріяв батько. Але став тим, що не вимірюється погонами – став Героєм. Попрощатися з ним прийшли сотні ковельчан.
Юрій Євтушик досі говорить про сина так, ніби той поруч:
«Вони діти… але такі дорослі у своїх рішеннях. Кіріл хотів довести, що він чоловік. Він і був чоловік. Герой».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.