«Нема у нас чужих»: родина волинян виховала 23 дітей (фото)

Вівторок, 11 листопада 2025, 22:40

Слава про прийомну родину, яку разом із дружиною Ларисою створив Петро Бак у селі Рованці на Волині, лунає далеко за межами регіону. Приклад цієї великої сім’ї, де виховувалося 23 дитини, надихає багатьох.

Більше як половина прийомних дітей уже створили власні родини та, наслідуючи батьківську любов і мудрість, тепер самі дарують тепло дітям, позбавленим батьківського піклування.

Так добро, посіяне Петром і його дружиною, проросло у серцях наступних поколінь, пише інформаційний портал «Боратин 24».

Петро Бак, привітний та усміхнений чоловік, розповідає, що його власне дитинство пройшло у великій родині на Поліссі, де було десятеро дітей: «Нас, дітей, у батьків було десятеро – восьмеро синів і дві доньки. Я народився другим, тож часто доводилося няньчити молодших, допомагаючи мамі». Християнське виховання та допомога літнім самотнім людям змалку заклали в ньому такі чесноти, як милосердя, добросердечність та жертовність.

Поклик серця та народження великої родини

Поштовхом для створення прийомної сім'ї стало глибоке усвідомлення необхідності домашнього тепла для сиріт. Петро Бак згадує, як його не полишала думка про дітей без батьківської опіки: «Я був переконаний, що діти мають виховуватися в сім’ї».

Згодом, після появи президентського указу про створення дитячих будинків сімейного типу, подружжя Баків без вагань подало документи, пройшло навчання і відкрило двері свого дому. П'ятеро біологічних дітей Петра та Лариси з нетерпінням чекали на поповнення і прийняли нових братиків та сестричок як рідних, всіляко допомагаючи батькам у процесі виховання.

«Все потребувало і часу, і сил, однак була віра у те, що все буде добре і Бог нам допоможе», – зізнається Петро.

Доля дітей: Від хліва до сімейного тепла

Чоловік розповів кілька історій про дітей, яких вони прийняли. Наприклад, коли до них прибули Микола і Таня, пану Петру спершу розповіли, що діти з благополучної родини. Однак згодом він дізнався, що насправді «їхня мама залишила їх, батько здружився із “зеленим змієм”... А діти жили у хліві». Згодом Баки розшукали і забрали до себе ще двох сестричок Тані та Миколи.

Також родина прихистила Льоню, якого знайшли біля «водоканалу». Хлопець, над яким знущався батько, не мав нікого, хто б забрав його на вихідні з інтернату. Петро Бак запросив його до своєї родини, і той залюбки погодився.

«У 2019 році до нас прийшли ще дві гарні, хороші дівчинки – Іванка та Віталіна. Ще п’ятеро діток – чотирьох сестричок і братика, ми взяли до себе у 2021 році. У велику родину увійшли Ілля, Катя, Поліна, Богдана і Ангеліна. Найменша дівчинка не чує і не розмовляє, проте вона гарно вчиться і є дуже хорошою дитиною. Взагалі, ці п’ятеро діток є дуже добрими та слухняними. Залюбки допомагають нам, дорослим, у побуті», – розповів багатодітний батько.

Навіть після повномасштабного вторгнення сім'я продовжує піклуватися про інших. Після повернення із Закарпаття, куди вони виїжджали на початку вторгнення, вони прихистили шість сімей переселенців.

«У нас усі діти рідні»

На цьому шляху довелося пройти через чимало випробувань.Петро Бак зі сльозами на очах згадує, як одного разу прийшла сусідка і попросила показати «чужих дітей».

«Я їй кажу, що нема у нас чужих дітей, у нас усі свої діти, – відповів чоловік. – А вони, наші діти, почувши її, аж застигли в очікуванні – що я відповім... Я й досі пам’ятаю погляд Марійки – такий насторожено-очікувальний. Вона навіть подих затамувала, прислухаючись до нашої розмови. І коли я знову повторив сусідці, що у нас усі діти рідні, вона полегшено видихнула».

Нелегко бувало й у матеріальному плані. Траплялися дні, коли на вечерю не було навіть шматка хліба, і вся родина шукала по хаті кілька копійок, аби вистачило на буханець із магазину.

«Ми продовжували займатися городництвом – сіяли, садили, доглядали городину, яку згодом здавали оптовикам. Тримали й дві корівки – завдяки ним у хаті завжди було свіже молоко, масло, сметана й сир», – розповідає пан Петро.

За невтомну турботу і любов, яку він разом із дружиною дарував дітям, Петро Бак був нагороджений Президентом України орденом «За заслуги» III ступеня. Але справжньою, найціннішою нагородою для нього є любов його дітей та усвідомлення того, що він виховав їх добрими, гарними людьми.

«Я щасливий тоді, коли я можу принести щастя іншим людям, а особливо дітям. І робитиму це доти, поки Господь даватиме здоров’я і сили», – каже Петро Бак, який сьогодні є не лише батьком, але й щасливим дідусем 23 онуків.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: