Морпіх, який проходить реабілітацію у Луцьку, розповів про понад три роки тортур у російському полоні (відео)
57-річний боєць першого окремого батальйону морської піхоти Іван Заславський на війні з 2015 року. У полон захисник потрапив 12 квітня 2022 року, коли разом з побратимами виходив із заводу Ілліча у місті Маріуполь. В Україну повернувся під час обміну 19 червня 2025 року.
Нині військовослужбовець проходить лікування та реабілітацію на Волині. Суспільному він розповів: перший день повномасштабного вторгнення зустрів на Донеччині.
Понад 3 роки полону і тортур
Чоловік пригадує: в оточенні на заводі Ілліча він і його побратими були майже два місяці.
«Держава на жаль нічим нам не могла допомогти, небо і море були під контролем ворога. Була спроба прориву, але, на жаль, не вдалося... багато хлопців загинули. Наступна команда була – йти в полон», – говорить Іван Заславський.
Полоненого морського піхотинця постійно перевозили з однієї колонію в іншу. Нодноразово над українськими захисниками знущалися, їжі та води на усіх не вистачало.
«На «прийомці» били ногами і пластиковими трубами. Нам давали трохи каші, були такі дні, що зовсім води не пили, – ділиться експолонений. – В одній з тюрем ми лежали голі зовсім і треба було лежати і дивитися на камеру, не поворухнутися, очі не закриєш».
Також чоловік пригадав, що усім полоненим дуже хотілося хліба. З його слів, наїстися можна було на день народження, бо інші бійці до свята відкладали імениннику по скибці хліба.
«Полон – це важка річ. І кожен, хто був у полоні мене зрозуміє, що там дуже важко лишитися людиною і витримати це все», – додає Іван Заславський.
Лист від дружини і повернення додому
Усі, із ким був у полоні, каже захисник, сподівалися на повернення додому. Полонених утримували в інформаційному вакуумі, ніхто не знав, чи скінчилася війна. Єдина краплина інофрмації листи від рідних. Івану волонтери з Червоного Хреста передали лише одну звістку від дружини. Тоді, каже він, був безмежно жасливий, бо дізнався що усі його рідні живі і здорові.
«В полоні я рахував і дні і ночі. Коли повернувся цілував землю, цілував дерева, я наш прапор поважав і буду поважати поки не вмру. Відбулася переоцінка цінностей, хочеться жити, працювати, любити», – говорить боєць.
Зі слів Івана Заславського, у полоні українським бійцям забороняли говорити українському, але він свідомо писав вірші рідною мовою. Усі їх тримав уголові, бо паперу і ручок полоненим не давали.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.