Від болю до дії: як родини Героїв Любешівщини «зшивають» громаду (фото)

Четвер, 16 жовтня 2025, 23:31

Коли втрата стає спільною, з’являється неймовірна сила, здатна тримати громаду разом. У Любешеві цю енергію називають просто – «Родини Героїв Любешівщини». Вони створили свою спільноту не лише на папері, а з болю й любові, щоб не дати пам’яті згаснути, а серцям – зламатися. Їхні добрі справи, допомога армії та 16-метровий рушник пам’яті – це потужний символ єдності, віри й життя попри все.

Про це пише місцеве видання «Нове життя».

Нитка, що зшиває серця

Вона не могла плакати під час роботи, бо сльози не мали впасти на полотно. Її пальці, які звикли до важкої праці, з неймовірною ніжністю виводили кожен хрестик. У тихій кімнаті, прихилившись до вікна, мати вишивала на білосніжному полотні ім’я свого загиблого сина. Це було не просто рукоділля – це була розмова з ним, це був вияв любові, перевтіленої в тканину.

Саме так народжувався рушник пам’яті – 16-метрове полотно, створене руками матерів, дружин і сестер полеглих Героїв. Кожна жінка вплітала в нитки не просто літери, а біль, любов і вічну пам’ять.

Віра Макарчук, син якої загинув на Донеччині, каже:

«Кожен хрестик давався непросто. Але водночас це була можливість зосередитися на важливій справі і побути ближче до сина. Я вкладала в рушник усю свою ніжність. Коли я дивлюся на нього, бачу не просто список, а життя 118 чоловіків, які захистили нас».

Це полотно стало найзворушливішим символом громадської організації «Родини Героїв Любешівщини». Заступниця голови ГО Людмила Бурдак розповідає, що ідея вишити такий рушник виникла давно, і всі одразу відгукнулися.

«Але, на жаль, рушник 16 метрами не обмежується. Вишивання продовжується. Війна триває. З’являються нові полеглі Герої…» — ділиться вона.

Тепер жінки вирішують, де саме цей рушник має бути в громаді, аби на нього могли дивитися всі і бачити, яка велика ціна нашої свободи.

Шлях від сліз до дії: як створювалася спільнота

Ідея створити громадську організацію виникла органічно, під час перших, часто болісних, зустрічей родин полеглих. Вони збиралися у вузькому колі, аби виговоритися, поділитися спогадами, дати одна одній плече підтримки.

Галина Остапчук, голова ГО, згадує:

«Ми плакали, мовчали, потім знову говорили. У кожної – своя історія, але біль у всіх однаковий. А потім зрозуміли: треба не тільки плакати, треба діяти. Бо пам’ять – це теж робота, щоденна і систематична. Для того, щоб нас чули, щоб допомога була реальною, потрібна громадська організація. Так і взялися за її створення».

Процес оформлення документів, написання статуту та визначення напрямків роботи був складним, але надихаючим.

Людмила Бурдак, мама загиблого воїна Сергія, розповідає:

«Зізнаюся чесно, ніхто з нас не був юристом чи досвідченим активістом. Ми не знали, як то це все робити. Але отримали підтримку селищної ради. Їхній юрист допомагав із оформленням протоколів, статуту. І так 5 листопада 2024 року ми зареєстрували ГО».

Наразі офіційно в організації понад 50 членів, хоча насправді сюди належать усі, хто втратив на війні найрідніших, а таких уже, на жаль, понад сотня.

Діти Героїв – у центрі турботи

Маленькі хлопчики ще довго розповідатимуть одноліткам про день, проведений на плесах Стоходу, коли вони разом із працівниками національного парку ловили рибу. Світлини нагадуватимуть про поїздки в екопарк «Аміла», «Волинську Голландію» та Будинок Косачів.

Пам’ятають діти й про захопливий захід із арттерапії, коли вони з мамами та бабусями малювали своїх рідних, виливаючи біль на папір. А потім бавилися з аніматорами, танцювали та смакували піцою.

Людмила Бурдак зазначає:

«Діти – це наш найдорожчий скарб. Ми стараємося подарувати їм радість, навіть коли в серці туга. Ми хочемо, щоб вони відчували: тато був і є Героєм, про нього пам’ятають не лише вдома, а й у всій громаді».

У ГО переконані: турбота про дітей Героїв – це не разові акції, а постійна увага, тепло і спільність.

Оксана Бедарева, мама маленького Іванка, ділиться особистою історією:

«Іванко просив мене половити з ним рибу, відколи не стало тата. Але я не вмію рибалити. Коли ж у нацпарку організували таку поїздку, то син просто світився від радості. Я бачу, як він стає відкритішим, веселішим, знаходить тут нових друзів, які пережили те саме».

Волонтерська кухня: хліб і тепло для фронту

Їхні руки працюють злагоджено, швидко, майже механічно. Жінки стоять навколо столу, заваленого капустяним листям та фаршем, крутять голубці, які поїдуть на Схід. Здається, що разом із м’ясом і рисом у кожен капустяний згорток вкладається не тільки начинка, а й тиха молитва та пам’ять. Це не просто їжа, це – тепло для фронту.

Волонтерська кухня теж виросла з болю й любові водночас. Ті, хто втратив на війні рідних, прагнуть допомагати їхнім побратимам і таким чином вносити свою частку в наближення перемоги.

Галина Остапчук, голова ГО, пригадує:

«Ми не могли просто сидіти вдома. Хотілося робити щось руками, щоб не з’їдала туга. І ми почали готувати для наших хлопців. Так прості кухонні справи стали ліками для душі».

Спершу збиралися до свят, особливо до Великодня. Тоді долучалися й місцеві підприємці.

Людмила Бурдак каже:

«Ми знали, що наші хлопці не матимуть у ті дні сімейного столу. Тож хотілося, щоб бодай запах дому дістався до них».

Згодом маленька ініціатива переросла у справжній волонтерський осередок у домі Галини Остапчук. Там постійно кипить робота: шумлять каструлі, охолоджуються реторт-пакети з голубцями, гречаною кашею чи домашнім гуляшем.

Галина Петрівна підсумовує:

«Люди з усього району привозять нам продукти. Хтось привезе мішок картоплі, хтось – моркви, а хтось просто принесе баночку сала чи інші закрутки. І це дуже зворушливо».

Спільна місія

Громадська організація відчуває реальну підтримку з боку місцевої влади, яка розуміє важливість цієї місії.

Олег Кух, Любешівський селищний голова, наголошує:

«Ця організація – надзвичайно важлива. Вона об’єднує тих, хто пережив найстрашніше, але має силу жити далі і творити добро. Ми, як влада, поруч із ними. Дуже добре, що вони об’єдналися в організацію, і таким чином ми можемо надавати фінансову допомогу. Саме тому я і був серед ініціаторів створення ГО».

Співпраця не обмежується лише формальною підтримкою. Регулярно відбуваються зустрічі, на яких порушують важливі соціальні питання: від забезпечення пільг і допомоги дітям полеглих до організації підтримки.

Часом ці розмови бувають непростими, але обидві сторони мають одну мету – зробити життя родин загиблих воїнів трохи спокійнішим, гіднішим, теплішим.

Сила у спільності

Нині ГО «Родини Героїв Любешівщини» – це не лише формальна структура. Це простір підтримки, де матерів і дружин розуміють без слів, де діти відчувають тепло, а воїни отримують допомогу з тилу. Їхня сила – у спільності. Їхня віра – у пам’яті. Їхня місія – жити так, щоб жертви Героїв не були марними.

«Ми живемо, щоб пам’ятати. Ми пам’ятаємо, щоб жити», – кажуть жінки з ГО.

І коли дивишся на 16-метровий рушник пам’яті, розумієш: ця спільнота зшиває не лише тканину. Вона зшиває серця громади.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: