Таємниці руїн Червоногородського замку, де досі блукають привиди та заховані скарби

На півдні Тернопільщини, серед гір, поруч з водоспадом півтори башти нагадують про спорожніле селище. Колись тут був центр князівства, мурований замок та елегантний палац.

Червоногородський замок – один із найзагадковіших замків України. Знаходиться на стрімкому пагорбі посеред глибокого кратера в урочищі Червоне поблизу села Нирків Заліщицького району Тернопільської області. Колись могутня твердиня була укріпленням Червоногорода, а зараз від неї залишилися лише дві вежі і тільки назва нагадує про вже неіснуюче місто.

Про це йдеться на сайті «Дримба».

Виникнення замку: від дерев’яної до кам’яної фортеці

Червоногород належав до згаданих в літописах ХІ століття червенських міст, від яких походить назва Червона Русь. Дерев'яний замок тут заклали ще у ІХ столітті руські князі. У 1340 році ці землі захопив польський король Казимир ІІІ Великий. У білорусько-литовському літописі «Хроніка Биховця» знаходимо відомості про захоплення Черленого Городка литовським князем Ольгердом у 1351 році. В хроніці його назва вказана латиною – Castrum Rubrum. З літопису також дізнаємося, що Червоногород перейшов у власність племінників Ольгерда – литовко-руських князів Коріатовичів.

Брати розпочали будівництво укріплених фортець на Поділлі для захисту від нападів татар. Серед них був зведений і дерев'яний замок в Червоногороді. Згодом Червоногород перейшов до сина Ольгерда – Владислава ІІ Ягайла, який передав його своєму управителеві Спиткові. Після смерті Спитка у 1399 році, король Владислав передає Червоногород своєму брату Свидригайлу. Згодом місто переходить у власність литовського князя Вітовта. У 1434 році Червоногород стає королівським польським містом, в якому король назначив старостою подільського магната Теодора Бучацького. У 1448 році Червоногород був одним із перших міст на Поділлі, яке одержало магдебурзьке право. Після згасання роду Бучацьких управління замком переходить до роду Язловецьких. У 1538 році дерев'яний замок знищили татари і волохи.

У 1615 році старостою у Червоногороді стає великий коронний підскарбій Микола Данилович. На місці дерев'яного він будує мурований замок з місцевого темно-червоного пісковику. Фортеця була в плані прямокутна, укріплена чотирма двоповерховими вежами по кутах. До замку можна було потрапити через в'їзну браму, яка знаходилась в одній зі стін. На території замку знаходилися житлові і господарські приміщення, до східної стіни примикав дерев'яний старостинський палац. Замок оточував земляний вал та річка Джурин.

У 1648 році в ході національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького фортецею заволоділи повстанські загони за допомогою місцевого населення. У 1672 році турецьке військо на чолі з султаном Магометом IV рушило на Поділля, знищуючи міста і села на своєму шляху. Окремі загони оточили Червоногород. Після декількох безрезультатних штурмів, вороги надумали діяти хитрістю. Вони підірвали скелю на правому березі річки Джурин і вирили перекоп, від чого змінилось річище. Джурин потік в новому напрямку і таким чином виник могутній 16-метровий рівнинний водоспад. Турки, усунувши природну перепону, заволоділи замком. Нападники сильно пошкодили три стіни і дві вежі замку. До 1699 року Червоногород перебував під турецьким пануванням. У 1699 році згідно Карловицького мирного договору Червоногород повернувся під владу Польщі. Замок довгий час стояв напівзруйнований.

Друге життя замку, занепад після світових воєн і сучасний стан

У 1778 році австрійська влада продає замок старості Рачинському. У 1785 році, після декількох перепродажів, Червоногородська фортеця стає власністю князя Кароля Понінського. Новий власник, захоплений красою місцевості, вирішив тут влаштувати родинну резиденцію. Старий замок був непридатним для житла, а для побудови нового палацу ідеально підходило місце на узвишші посеред кратера. Князь переглянув кілька будівельних проєктів і вирішив перебудувати східну стіну під сучасне помешкання. Він наказує розібрати дві західні вежі і три стіни.

Східні вежі висотою у два поверхи перетворилися у кутові вежі палацу. Житловий корпус збільшили на один поверх і перебудували його у стилі ампір. Палац прикрашав портик на десяти тосканських колонах і велика тераса з двосторонніми сходами. У бійницях веж прорубали вікна. Стіну над портиком оздобили родинними гербами Кароля і його дружини. Навколо палацу розбили великий ландшафтний парк в англійському стилі з фонтаном, який терасами спадав до річки. В самому будинку було багато меблів у стилі ампір, твори мистецтва. У 1820 році перебудова була повністю завершена.

У 1830 році Кароль Понінський помирає і залишає вдову Гелену Понінську з роду Гурських і п'ятеро дітей: двох синів і трьох доньок. Його старшому сину Владиславу не подобалось, що вежі займають таку ж саму висоту як і палац. Він вирішив перебудувати їх у неоготичному стилі, щоб вежі підносились над житловим приміщенням. Невдовзі у 1833 році Владислав помер, новим власником маєтку став його брат Каліст, який надалі і займався перебудовою палацу. Вежі старого замку були зруйновані до фундаментів, а на їх місці постали нові високі вежі зі стрілчастими вікнами, прикрашені зубчатим аттиком. В середині однієї з веж був таємний підземний хід. Садиба перетворилася на одну із найкращих в Польщі.

Автором усіх перебудов при Понінських вважають Фредерика Баумана. Пізніше невеликі зміни здійснив львівський архітектор Казимир Мокловський. Внутрішнє облаштування палацу називали «скромним, але елегантним».

На одній зі світлин можна розгледіти покриту паркетом підлогу, прикрашену ліпниною стелю з дерев'яною люстрою та сервант зі старовинною порцеляною.

У всіх кімнатах стояли нюрнберзькі меблі. Син судового урядовця був вражений колекцією старовинної зброї. Окрім того, Лонгин Горбачевський згадав про пам'ятник зі сценами нападу татар, який стояв у парку.

Із західного боку палацу заклали круглий газон, який розділяла доріжка з високими трояндами обабіч, зі східного - квітник обмежував оборонний мур старого замку.

Поруч був фонтан, а у садку облаштували теплицю для екзотичних рослин.

Групи ялин, що росли неподалік, затіняли обидві вежі. Між ними залишили широкий просвіт. Будівлю оточував парк, який займав близько восьми гектарів. На схилах палацового пагорбу стрічками росли дуби, липи, акації.

Одну зі скель з мальовничим виглядом обладнали альтанкою для спостережень.

Після смерті Калікста палац переходить до внучки його сестри Кароліни – Марії Любомирської. Нова власниця намагалася підтримувати палац в належному стані, але більшість часу вона проживала у Львові.

Під час Першої світової війни палац був частково пограбований. Місцеві мешканці почали поступово переносити меблі у свої хати. Любомирські більше до палацу не поверталися. У міжвоєнний період в напівзруйнованому приміщенні палацу мешкав сільський вчитель. Друга світова війна збільшила руйнування палацу. У 1950-1960 роках за наказом голови Нирківського колгоспу палац починають розбирати на будівельний матеріал для свинарника. У 1970 році Червоногород офіційно перестає існувати.

До 2016 року від пишної садиби збереглися частково дві вежі (одна наполовину зруйнована), фундаменти палацу і невеликі фрагменти стін, які знаходяться в аварійному стані і потребують термінової консервації та реставрації.

На сьогодні залишки Червоногородського замку є власністю Православної церкви України. 14 травня 2024 року глава ПЦУ митрополит Епіфаній підписав меморандум з меценатами та представниками благодійної організації про співпрацю щодо збереження, відновлення (реставрації) руїн костелу та палацу ХVІІ-ХІХ ст. Та поки роботи так і не були початі, адже для цього спершу погодити проєкт, а тоді шукати мільйони доларів для втілення задуманого.

Легенди Червоногородського замку

Легенди, пов'язані із замками, завжди додають їм містичності, і цей замок не є винятком. Навіть самі руїни досі викликають захоплення в туристів, адже нагадують казкові «Дві вежі» з саги Толкієна «Володар персня».

Легенди Червоногородського замку створюють особливу атмосферу, що приваблює до замку любителів містики та історії:

Підземний хід до монастиря

За переказами, під замком існував таємний підземний хід, який з'єднував його з розташованим неподалік монастирем. Цей хід використовували для евакуації мешканців замку під час нападів ворогів. Легенди кажуть, що вхід до тунелю охороняє статуя лицаря, яка оживає, якщо хтось намагався проникнути всередину.

Привид замкової пані

Люди розповідають, що в руїнах замку ночами можна побачити тінь молодої жінки у білому одязі. За легендою, це дух замкової пані, яка трагічно загинула під час облоги. Її коханий, захисник замку, був зраджений і страчений, а вона, дізнавшись про це, наклала на себе руки. Її душа досі блукає руїнами, оплакуючи втрачене кохання.

Закляте золото

Легенда свідчить, що перед однією з облог замковий скарбник сховав скарби в надійному місці під фундаментом. Перед смертю він наклав на золото закляття, щоб його не змогли знайти вороги. Кажуть, скарби можна побачити лише в особливу ніч на Купала, але спроби їх викрасти прирікають на прокляття.

Замковий охоронець-вовк

Ще одна легенда розповідає про величезного чорного вовка, який сторожує замкові руїни. Кажуть, що це душа одного з найвірніших охоронців замку, який присягнувся захищати його навіть після смерті. Вовка іноді бачать подорожні, і його поява вважається знаком, що навіть руїни замку і досі під містичним захистом.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Чотири загадкових місця біля Волині, де бачили привидів
• Топ-10 замків України, які має побачити кожен (фото)
• На Волині на березі ставу стояв розкішний палац із баштами (фото)