Навчав дітей, а тепер боронить їхнє майбутнє: історія вчителя з Волині, який став воїном
У День вчителя згадуємо не лише педагогів, які нині навчають дітей у класах, а й тих, хто змінив шкільну дошку на позиції фронту. Один із таких – житель села Березичі Любешівської громади Михайло Марчик, учитель трудового навчання та «Захисту Вітчизни». Торік він пішов боронити рідну землю, залишивши вдома дружину та трьох дітей.
Про історію бійця з Волині розповіло видання «Нове життя».
Свою педагогічну діяльність Михайло Васильович розпочав ще у 1999 році в Дольській школі після закінчення Бродівського педагогічного училища. Згодом, відслуживши в армії, повернувся до улюбленої справи, але вже у Березичівській школі. Тут створив родину, де з дружиною виховує двох синів і доньку.
До повномасштабної війни вчитель жив звичним сільським життям – навчав дітей, дбав про господарство, любив риболовлю та прогулянки з родиною.
Улітку 2024 року його мобілізували до лав Збройних Сил України. Нині він служить у складі 68-ї окремої єгерської бригади на Покровському напрямку.
«Треба захищати своїх дітей, дружину, батьків і всю нашу країну. Це не вибір, а обов’язок кожного чоловіка. Коли ворог приходить у твій дім, ти не можеш залишатися осторонь», — каже захисник.
Михайло зізнається, що війна змінює людину:
«З кимось дороги розходяться назавжди, а з кимось стаєш настільки близьким, що відчуваєш його братом. На фронті справжня дружба й побратимство загартовуються випробуваннями».
Навіть у найважчих умовах військові знаходять місце для добра. Разом із побратимами Михайло прихистив на фронті котів і собак. Одну з кішок – Алісу – він забрав додому. Дорогою тварина народила п’ятьох кошенят – маленьке диво, яке, за словами воїна, нагадало, що «життя перемагає».
Зараз Михайло Марчик проходить реабілітацію після поранення. Саме під час лікування він дізнався, що став дідусем – донька народила первістка.
«Після лікування хочу хоча б на кілька днів приїхати додому, обійняти дружину й дітей, побачити онука. Дуже бракує звичайних речей — простого спілкування з рідними», – говорить Михайло.
Його найбільша мрія – мир:
«Усе, чого прагну, — щоб наші діти жили під мирним небом. Наперед плани не будую: головне — повернутися додому живим. А тоді вже будуть і плани, і мрії».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.